Програму-шпигуна, яка дає змогу, порівнюючи тексти, виявляти у них «запозичені» фрагменти, розробили на факультеті комп’ютерних систем у Національному авіаційному університеті

Чи часто ви зустрічали людей, готових винаходити велосипед? Зазвичай при підготовці типових завдань, котрі потребують цілком конкретних відповідей, українські студенти не ускладнюють собі життя відвідуванням бібліотек, а використовують розміщені в Інтернеті реферати, чи замовляють їх у тих, хто заробляє гроші на написанні наукових робіт, як мовиться, «під ключ». Скористатися плодами чужої інтелектуальної праці не вважається справою ганебною, навпаки — цілком раціональною економією часу. Втім, тут ринкові відносини, схоже, себе не виправдовують. Адже чого вартий, приміром, дипломований економіст чи юрист, котрий за роки навчання на «відмінно» опанував лише техніку заміни титульного аркуша? У Національному авіаційному університеті на факультеті комп’ютерних систем розробили програму, яка дає змогу, порівнюючи тексти, виявляти у них «запозичені» фрагменти. Нині Міносвіти і Вища атестаційна комісія розглядають можливість застосування цього ноу-хау на державному рівні.

Наукову роботу можна перевірити на схожість з російськими, англійськими, німецькими і французькими перекладами

Програму «обкатали» торік. За словами одного з її розробників, доктора технічних наук, професора, декана факультету комп’ютерних систем Національного авіаційного університету України Олександра Литвиненка, близько десяти відсотків представлених до захисту у 2004-му дипломних робіт мали чіткі ознаки несамостійного виконання. Нині такого майже немає. Студенти знають про програму і не дозволяють собі вдаватися до улюбленого багатьма варіанту «збірної солянки», коли зводять воєдино частини кількох різних рефератів або курсових. Як каже Олександр Литвиненко, у компіляції немає сенсу. Справа у тому, що комп’ютерна програма багатофункціональна. Вона вміє відстежувати підправлений або перероблений текст (заміну деяких слів, використання синонімів, перефразування), а також перевіряти його на схожість з російськими, англійськими, німецькими і французькими перекладами. До речі, автори уникають слова «плагіат», оскільки воно має звинувачувальний характер. Просто констатують факт збігу речень і цілих фраз, визначають на скільки відсотків один текст подібний до інших, вже написаних на цю тематику, які розміщені на жорсткому диску комп’ютера або в мережі Інтернет. Кожен новий диплом чи курсовий проект при перевірці автоматично додається до бази даних.

Олександр Євгенович продемонстрував ноу-хау в дії. Після запуску програми на моніторі з’являється віконце, розділене на дві частини. У верхній — текст, що аналізується. За мить він розфарбовується у різні кольори. Яскраво-блакитним вказані ті його частини, які мають стовідсотковий збіг з раніше опублікованими матеріалами. Більш темним кольором — дуже близькі за значенням і написанням. Перед кожним фрагментом у квадратних дужках — число — порядковий номер першоджерела, хто, де і коли його захищав. Продивитися його можна у нижній частині віконця. До речі, довго чекати результатів не доведеться: при обсязі тексту до 100 кілобайт програма обробляє його за 0,8 секунди.

Експериментатори виявили дисертацію, яка була тричі захищена різними авторами

Тестування програми на прикладі дисертаційних авторефератів показало, що серед дисертацій, які подавалися на розгляд Вищої атестаційної комісії України з 1999 року, чимало подібних одна до одної... майже наполовину. Окрім того, вдалося встановити факт захисту однієї і тієї ж дисертації різними особами у трьох регіонах України. Хитрують і в інший спосіб. Молоді науковці виїжджають до Москви, купують там дисертації російських колег, а потім захищають ці готові роботи в Україні. Нині дослідження претендентів на науковий ступінь перевіряють лише після анонімок чи інших звинувачень у плагіаті. Очевидним видається запровадження обов’язкової перевірки роботи кожного здобувача. Однак цю думку не поділяють у ВАК. За словами заступника голови цієї комісії Романа Бойка, програма в цілому непогана, але користуватися нею доцільно вибірково: суттєвих підстав не довіряти кандидатам немає. Абсолютно серйозно пан Бойко мене переконував, що є науки з обмеженим полем досліджень. Відтак деякі збіги речень у різних авторів можуть трапитися... випадково. Окрім того, зі слів Романа Бойка, комісія не має достатніх ресурсів, аби організаційно забезпечити увесь цей процес. Зокрема, через брак комп’ютерної техніки і персоналу. Втім, є підстави вважати, що не поспішають впроваджувати цю програму зовсім з інших причин. Зокрема, аби не викрилися можливі пікантні нюанси у наукових роботах відомих людей. Окрім того, ця новація похитнула б бізнес із виготовлення дисертацій «на замовлення».

Олександр Литвиненко наполягає також, щоб використання цієї системи-шпигуна стало однією з умов акредитації вищих навчальних закладів. Втім, і у Міністерстві освіти на цю пропозицію дивляться скептично. Начальник департаменту вищої освіти Ярослав Болюбаш сказав, що наразі немає належних умов для реалізації цього проекту. Якщо вузи самі побажають запровадити таку програму — ніхто заперечувати не стане. А ось нав’язувати це «згори» поки що зарано. Мовляв, у освітянській галузі є чимало інших, серйозніших проблем, ніж плагіат...

У деяких штатах Америки студентів, що списують, відраховують без права поновлення у навчальному закладі

Реферати, курсові, дипломні роботи і навіть дисертації в Україні вже давно перетворилися на предмет купівлі-продажу. Нині діє ціла бізнес-індустрія, де панує конкуренція, є свої лідери і аутсайдери. Все по-дорослому: прайси, бонусні програми, знижки постійним клієнтам...

Якби в Україні інтелектуальна власність захищалася так само, як у США, чимало наших співгромадян залишилися б без вищої освіти. В Америці до студентів, у наукових роботах котрих виявляють ознаки плагіату, застосовують вельми радикальні методи, починаючи від величезних штрафів і закінчуючи відрахуванням з навчального закладу без права поновлення. За словами Олександра Литвиненка, з таким «вовчим білетом» потім абітурієнта не прийме жоден інший американський університет чи коледж. Чимало західних університетів вдаються до перевірки усіх екзаменаційних робіт на плагіат і роблять це за допомогою спеціальних комп’ютерних програм, зокрема й у мережі Інтернет. Досвід свідчить, що інтерес до таких технологій дедалі зростає.

Однак багато що в боротьбі з плагіатом залежить від викладачів, котрі не завжди прагнуть до об’єктивності. До речі, маркетингові дослідження, проведені в Америці, дають підстави стверджувати, що найбільш престижні університети, хоч як це парадоксально, з більшою вірогідністю відмовляються від використання цієї антиплагіаторської технології — побоюються за власну репутацію. В Україні аргументи дещо інші. Викладачі кажуть, що відрізнити придбану роботу від самостійно написаної можна завжди, але ж оцінку ставлять не за друкований текст, а за знання викладеної інформації. Мовляв, студент може взяти матеріал де завгодно, але він повинен орієнтуватися в ньому. А хтось взагалі не вважає ганьбою, що студенти обмінюються рефератами, списують їх з Інтернету. Це означає, що молоді люди вміють користуватися різними інформаційними джерелами. Запобігати ж плагіату можна, даючи творчі завдання, які передбачають аналіз та інтерпретацію.

Самих студентів новація не лякає. Можливо, тому, що хочуть прозорості і відкритості, а можливо, тому, що знають: жодного покарання за виявлений плагіат не передбачено. Хіба що викладач присоромить...