Вітчизняний законодавець не став використовувати модне західне слово «франчайзинг» і віддав перевагу іншому, консервативнішому терміну — комерційна концесія. Втім, суть правовідносин від цього не змінюється: одна сторона (правовласник), що є власником прав, приміром, на торговий знак, за плату дозволяє іншій стороні (користувачеві) працювати під своїм брендом. На заході власника прав називають франчайзером, а користувача — франчайзі, у нас використовують обидва ці терміни.

Комплексне рішення

Михайло Гончарук, адвокат правової групи «Домініон», звертає увагу, що договір франчайзингу небажано розглядати як суцільний єдиний документ. Експерт пояснює, що цей контракт повинен складатися з кількох цивільно-правових договорів. Зокрема, передача прав на використання об’єкта інтелектуальної власності (торгового знака, промислового зразка, програмного забезпечення тощо) фіксується в ліцензійному договорі. Передача користувачеві промислового або торговельного устаткування також може оформлятися окремим договором оренди або лізингу. Крім того, франчайзер, як правило, надає користувачеві низку додаткових послуг, наприклад, здійснює дослідження ринку, консультує з питань ведення бізнесу й управління персоналом, оформлення інтер’єру торгового залу, здійснює тренінги для працівників тощо.

З метою правильного відображення таких послуг у бухгалтерському й податковому обліку як правовласника, так і користувача бажано укладати окремий договір про їх надання. Іноді франчайзер сам забезпечує користувача необхідними матеріалами для ефективної роботи, наприклад, нафтопереробна компанія постачає своїм франчайзі власні паливно-мастильні матеріали. У такому разі необхідно додатково укласти договір поставки товару.

Таким чином, названий у законодавстві договір комерційної концесії є своєрідним збірником різних контрактів, у кожному з яких слід назвати всі істотні умови: предмет договору, сторони, термін дії, строки й розмір оплати. Якщо ж хоч в одному документі істотні умови не будуть виписані в повному обсязі, цю частину договору франчайзингу або ж весь документ можуть визнати недійсним у судовому порядку.

Особливі умови

Потрібно зазначити, що крім основних вимог договір комерційної концесії може містити додаткові або особливі умови. Валерія Лутковська, партнер юридичної фірми «Лавринович і Партнери», звертає увагу, що до тексту контракту можуть бути включені особливі умови для правовласника й користувача.

Наприклад, франчайзер вимагатиме від партнера не допускати конкуренції з правовласником на певній території або закріпити в контракті обов’язок франчайзі не укладати договорів комерційної концесії з конкурентами чи потенційними конкурентами правовласника, а також вимагатиме від користувача погоджувати місце розташування торговельних місць, їхнє внутрішнє й зовнішнє оформлення та асортимент товару. До додаткових умов договору на вимогу франчайзера можуть включити норму, відповідно до якої користувач зобов’язується реалізовувати товари або надавати послуги певній категорії покупців чи виключно покупцям, які проживають на території, закріпленій за користувачем у договорі.

Франчайзі може вимагати включення до контракту пункту про обов’язок правовласника не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для використання на закріпленій за користувачем території, а також зобов’язання правовласника не конкурувати з користувачем на визначеній території.

Реєстрація не для всіх

Володимир Потапенко, керуючий партнер юридичної фірми «Потапенко і Партнери», констатує, що досить складно зареєструвати договір комерційної концесії. Причому реєструвати треба не тільки свіжоукладений договір, а й усі його зміни, а також факт розірвання угод (ст. 374 Господарського кодексу).

Юрист звертає увагу, що згідно зі ст. 1118 Цивільного кодексу сторони не можуть посилатися на договір франчайзингу до його державної реєстрації. У тій самій статті зазначено, що договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив держреєстрацію правовласника, а в разі, якщо той зареєстрований в іноземній державі, — органом, який зареєстрував користувача. Володимир Потапенко вважає, що в цьому випадку законодавець мав на увазі районні державні адміністрації (РДА), які до набуття чинності Законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» (№ 755-IV від 15.05.03 р.) проводили держреєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності. Однак з набуттям чинності згаданим законом здійснювати реєстрацію почали не РДА, а спеціалісти — державні реєстратори (ст. 6 закону).

Виходить, що формально реєстрацію договору франчайзингу повинен провести держреєстратор, якщо, звісно, його можна вважати органом державної влади. Складність у тому, що цей обов’язок законодавчо не закріплений за держреєстратором. За словами підприємців, у Києві державна реєстрація договору комерційної концесії полягає у візуванні й проставленні печатки на документах держреєстратором. Затвердженої форми журналу, куди потрібно записувати відомості про сторони і предмет договору, немає.