Історія села

Самчинці

Старокостянтинівського району Хмельницької області

Село Самчинці розта-шоване за 25 км. від районного центру міста Староконстянтинова в південому напрямку в сторону Меджибожа на крутих схилах Волино-Подільської височини.

Свого часу на околицях села виявлено поселення доби бронзи та Черняхівської культури, кілька курганів і рештки городища давньоруських часів. В селі є залишки стародавніх укріплень замків. Від слова «замок» село і називалося Замчинці, а пізніше в устах народу змінилось в Самчинці. За спогадами старожилих людей — назва походить від слова «чинці», які уміли самі чинити і робити.

Кремінні знаряддя праці: бойова сокира-молоток, ніж та долото

(Трипільська культура IV-III тис. до н.е.), знайдені Ващуком Я.П. в 1969 при проходженні практики по курсу «Трактори і с.-г. машини» на західній околиці села Самчинці

Вперше село Самчинці згадується в акті 9 вересня 1517 року польського Короля Сігізмунда І, що підтверджував право князя Костянтина Івановича Острозького на містечко Красилів і всю волость Кузьминську, яка була подарована йому ще королем Олександром 1505р. До того воно належало до Красилівського замку, як це видно з опису 1545 року.

Село Самчинці згадується у 1608р. в донесені Кржнеєва Щуки і Станіслава Яновського до Луцького Міського королівського суду, як спустошене і спалене в 1593 році татарами без житла. Через те король Сігізмунд ІІІ звільнив ці всі помістя князя Костянтина Острозького від сплати «побору чонового».

У володінні Острозьких село знаходилось до 1620 року, а як їх рід перестав існувати, то воно перейшло до дочки князя Євросінії, яка вийшла заміж за князя Олександра Заславського і об’єднала його з маєтком свого чоловіка.

В 1703 році козаки під проводом С.Палія звільнили село від шляхти.

В 1778р. Старокостянтинів, села Самчинці і Деркачі перейшли до Ізабели Любомирської, яка в 1800р. поступилася маєтками своїй дочці Констанції, яка і володіла ними до 1860 року.

Згодом село Самчинці було продано дворянину Ротаріушу, після смерті якого перейшло до його зятя дворянина Мазарія.

Під час проведення селянської реформи 1861р. поміщик виділив для викупу селян гірші землі. Врожаї на них були низькими. Вони становили пересічно 55-60 пудів з десятини. Селянські хати звичайно були невеликі, без фундаментів, з дерева чи з глини. Вони ділилися на дві половини – комору та житлову частину, де часто тулилося по 8-12 чоловік. До цієї хатини на зиму забирали телят і ягнят. Злидні, антисанітарія призводили до частих пошестей.

В кінці 70-х років ХІХ ст. в селі було відкрито однокласну школу з трирічним строком навчання. Після повалення царизму в лютому 1917р. пожвавішалось політичне життя в Самчинцях. Біднота, збираючись на мітинги вимагала миру, землі і свободи. Радянська влада в селі встановилась в листопаді 1917р. Село було підпорядковане Сковородківській волосній раді. Та встановлення Радянської влади було перервано в 1918 році з приходом німецьких окупантів та військ петлюрівців. На початку квітня 1919р. полк Червоного козацтва під командуванням Віталія Примакова визволив село, розгромивши херсонську дивізію Директорії.

У листопаді село захопили білополяки. Для боротьби з окупантами на початку 1920 року в селі був створений партизанський загін. Остаточно Радянська влада встановилась в листопаді 1920 року. У березні 1923р. Самчинці увійшли до складу Старокостянтинівського району Проскурівського округу. В селі було утворено комітет незаможніх селян, який очолив Ващук Леонтій Корнійович, якого пізніше КДБ забрало, як ворога народу, а сім’ю вислали із села. Опорою комітету були три комсомольці: Лавренюк С.Й., Козирацька Є. і Семенюк М.Т., які входили до комсомольського осередку села Деркачі. На честь 14 річниці Великого Жовтня в селі утворилася самостійна комсомольська організація з 9 чоловік. Секретарем було обрано вчительку Гогольчук В.М. Було створено «комсомольську валку», яка розкуркулювала заможніх селян.

За рішенням селян першими у районі було закрито церкву і назвали артіль «Безвірник». Було повністю проведено колективізацію у 1933 році.

Головою артілі було обрано Ващука Андрія Корнійовича. Сам Ващук цікавився всіма питаннями по садівництву, по вирощуванню зернових. Вели тісний зв’язок із селекційними станціями, які допомагали у вирощуванні зернових, особливо саду, який і нині дарує щедрі плоди соковитих яблук, черешень, волоських горіхів.

Організовано сільський будинок. Організатором будинку був Ващук Андрій Корнійович, який разом з активом села та молоддю проводили антирелігійну і політичну роботу. При сільському будинку працювали гуртки: садоогородний, драматичний, хоровий, фізкультурний, безвірника. Садоогородним гуртком керував Сукач Панас Федорович. Драматичним, хоровим керував Ващук Андрій Корнійович. Фізкультурним керував Журавський Домінік Ладикович, який прийшов із рядів Червоної Армії. Безвірником керував Малінюк Іван Г.

На той час в колгоспі було 18 коней, 6 плугів, 28 борін, сівалок не було, зерно сіяли вручну. Коні розміщувалися в селі, тому що приміщення для коней в колгоспі ще не було.

В 1934 році побудували дві конюшні, контору колгоспу, кузню, свинарник. Було в артілі 1044 га всіх земельних угідь в тому числі ораної землі 956 га. Сіяли всі зернові культури: жито, пшеницю, овес, ячмінь, горох, просо, гречку. Цукрові буряки сіяли на площі 75 га, одержували урожайність цукрових буряків із 1 га 120-130ц. В артілі нараховувалось 18 основних свиноматок і 84 корови.

Коли заснували артіль «Безвірник», в перші роки були великі труднощі. Одержували малі врожаї зернових і технічних культур, а згодом збільшення техніки, якою обслуговувала Немиринецька МТС збільшилась врожайність зернових і технічних культур.

Від держави було одержано першого трактора, двигуна внутрішнього згорання, молотарку і іншу необхідну техніку. Першим механізатором став в артілі Яцюк Сіла Олександрович.

В 1935 році переіменовано артіль «Безвірник» на колгосп ім. Чапаєва. Так починав своє життя колгосп «Чапаєва», організаторами якого були: Ващук А.К., Малінюк П.Г., Колісник К.І., Малінюк І.Г., Яцишин І.А. В 1939-1940 роках колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Найкращі трудівники села були відзначені срібними медалями ВДНГ СРСР.

Разом з тим партійна та комсомольська організації села організували школу по ліквідації неписьменності.

Неписьменних нараховувалось 92 % і вже на початку 30-х років усі діти шкільного віку навчалися. Всі хто був письменним активно включались навчати грамоти. Навчалися в лікнепі всі неписьменні віком до 50 років. В навчанні по ліквідації неписьменності допомогли старші учні чотирьохрічної Самчинецької трудової школи. Напередодні війни в Самчинцях працювала семирічна школа, в якій 11 вчителів навчали 260 учнів. Неписьменність серед дорослого населення було ліквідовано.

Багато зроблено на колективній ниві як би, не розбійницький напад фашистів.

Мужніла країна, а з нею і наш колгосп. На зміну волам, ціпам і серпам прийшла вітчизняна техніка: трактори, жниварки, молотарки, багатолемішні плуги, сівалки. Про наші довоєнні здобутки не раз писали у газетах, багато наших трудівників повертались з Москви зі срібними медалями Всесоюзної виставки. Але гітлерівська Німеччина перервала мирний труд радянських людей. Вже в перші дні Великої Вітчизняної війни, відгукнувшись на заклик Комуністичної партії і Радянського уряду, десятки самчинців влились до лав Червоної Армії і стали на захист Батьківщини, допомагали евакуювати колгоспне майно на схід країни, брали участь у будівництві оборонних рубежів.

В липні 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили Самчинці. За час окупації вони відправили на каторжні роботи 94 жителя села. За весь період війни по сільраді було мобілізовано на фронт майже 200 чоловік.

Жителі Самчинець хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. 88 чоловік склали голови в боях за соціалістичну Батьківщину.

Бойові діла Самчинців відзначені орденами і медалями Радянського Союзу.

Наші односельчани не забудуть першого голову артілі Ващука Андрія Корнійовича, який загинув від тортур фашистів, не забудуть воїнів-односельчан, які загинули в дні Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 роки.

Наші жителі села були пов’язані із партизанським загоном. Командиром партизанського загону був Калачніков, партизанським зв’язковим Романишин Андрій, який жив у Ващука Андрія Корнійовича.

По спогадах Добрянської Ольги Леонтіївни: «Перед тим, як мали вже визволити село був бій партизанів із мадярами у вулиці біля Лавренюка Марка Якубовича, а в хаті Хомутовського Івана Платоновича був партизанський штаб, а у Семереньках стояла частина мадярів і Маленюк Лук’ян сповістив мадярів про перебування партизанів в селі. Наступ мадярів був із лип, а партизани засіли на цвинтарі, зав’язався бій. У бою загинув партизан Лукін, якого похоронили у Семереньках на цвинтарі. За те, що видано було партизанів партизани вбили старосту, але фактично староста Романюк Василь Денисович не винен він допомагав партизанам, а видав партизанів Маленюк Л.О. помічник старости».

Лютий місяць 1944 року старостою обрано по доручені партизанів Колісника Василя Івановича.

На село наїжджали німці і все забирали у населення. Розпорядження дав Колісник Василь Іванович, щоб усе зерно, яке у скирдах було люди розбирали снопами по домах і поховали на гори, з таким розрахунком, щоб зберегти посівний фонд зерна. Люди із худобою ховалися у лісі.

І ось настав той довгожданий день, коли німецька армія йшла покидаючи село і самі німецькі солдати говорили, що прийдуть «рускі із золотими пагонами». А німці ішли у лахмітті обв’язані хустками, виснажені.

І ось ніч на 8 березня чути в селі із донесенням вітру, як іде бій десь за Пилявкою, наше «ура», яке воно це слово рідне, довгождане і радісне. А на ранок ідуть наші визволителі ципочком із Пилявки акаціями. Перший визволитель був старший лейтенант Уваров, який зайшов із солдатами до хати Добрянської Ольги Леонтіївни. Їх радо зустріли і вгостили наливкою, яку тримали роками для цього довгожданого дня. Ольга Леонтіївна попросила фото Уварова і він подарував на згадку їй. Ті пішли, а другі приїхали. Їхній штаб розмістився у Добрянської. Подали печену картоплю їсти, а гості дарували надрукований на листівці Гімн Радянського Союзу. Ольга Леонтіївна спитала, як він співається. Покинувши все їсти воїни по стійці струнко і всі разом дружньо заспівали. Яка була це урочиста мелодія і яке було торжество!

І остаточно 8 березня 1944 року з’єднання 1-ої гвардійської армії під командуванням генерал-полковника А.А. Гречка у взаємодії з танкістами 3-ої танкової армії (командуючий генерал-полковник П.С.Рибалко) визволили Самчинці від німецько-фашистських загарбників.

Багато лихоліть зазнав наш багатостраждальний народ, але ніколи не буде забуто події голоду 1932–1933 років, що смертельним вихром пройшовся по благодатних і родючих українських землях. У поспіхом виритих братських могилах опинилися мільйони хліборобів і їх дітей. Високою була ціна кривавого експерименту Кремля. Нищився український дух, нищилася воля до самостійності, нищився хліборобський рід – голодом хотіли покорити Україну. Було заборонено навіть пам’ятати про Всеукраїнську трагедію. Але світ знав, український люд пам’ятав, і лише поминав убієнних голодом мовчки. 10 односельчан померли від голоду у 1933р. В 1947 року померло від голоду 7 чоловік.

В 1951 році колгоспи сіл Самчинці та Семереньки об’єдналися в одну артіль. Зросла економіка колгоспу. Було збудовано ферму для ВРХ, птахоферму.

В ювілейному 1957р. трудівники села добилися високого на той час врожаю зернових і технічних культур в т.ч. пшениці 28-30 ц/га, цукрових буряків по 300 ц/га. Зросла продуктивність у тваринництві. На кожні 10 га було вироблено 75 ц. м’яса, 261 ц. молока, 14,5 тис. штук яєць. Переможцями соцзмагання ювілейного року вийшли доярки: Капінос Л.П., Прокопович Т.О., Яроменко Т.Я. Урядовою нагородою було відзначено свинарку Колісник Н.А. За невтомну працю по піднесенню сільського господарства голова колгоспу Бачинський П.Й. був нагороджений орденом Леніна.

В селах є 4 ставки, які завжди були наповнені рибою, а також пасіка, яка дарувала людям мед.

При головуванні Ващука Петра Андрійовича в 1963 році було розпочато будівництво великого приміщення школи, ряд будівель тваринницької ферми. В 1967 році було збудовано нове приміщення восьмирічної школи, приміщення продовольчого і промислового магазину. Колгоспники стали будувати добротні домівки. Село змінювалось. На заміну солом’яних покрівель прийшла жесть і шифер.

В 1966р. на 9 травня біля будинку культури споруджено пам’ятник воїнам-односельчанам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни та перенесено скульптуру В.І.Леніна. Пам’ятники будували Орлюк В.М. та Колісник К.І.. В Семереньках встановлено обеліск бійцеві партизанського загону «Радянська Молдавія» Гуніні А.І., який тут загинув. Обеліск було споруджено Орлюком В.М.

1 квітня 1971 року колгосп ім. Чапаєва об’єднався у колгосп "Авангард" с.Немиринці під назвою «Радянська Україна», село Самчинці стало бригадою № 4 цього колгоспу, та роки показали недоцільність такого об’єднання. В 1989 році бригадне село Самчинці відокремилось, знову створивши колгосп ім. Чапаєва із сіл Самчинці і Семереньки.

Села жили повноцінним життям. В селах систематично працювали клуби, бібліотеки, кіноустановки, яким демонструвались 4 рази на тиждень дитячі і дорослі кіносеанси. В бібліотеках були черги на книги. В клубах працювали гуртки художньої самодіяльності, де молодь брала активну участь. В с.Семереньках зав. клубом працював Боровик Володимир Іванович, а у с.Самчинцях — Сторожук Марія Купріянівна. Самчинецький клуб реорганізували у Будинок культури. За його роботу було нагороджено обласним дипломом. При Будинку культури працював художнім керівником, керівником духового оркестру і організатором спортивно-масової роботи Ващук Сергій Андрійович. Працювали такі гуртки: хоровий, драматичний, духового оркестру, художнього читання. В 9-ти річній школі працювало всього 13 вчителів. Директором школи був Кирилюк Іван Михайлович.

В Самчинцях працював пункт побуту по обслуговуванню населення. Швейна майстерня, якою керувала Цимбалюк Анастасія Спиридонівна, а після Мельник Ніна Василівна.

В 1990–1992 роках по селах Самчинці і Семереньки були прокладені дороги з твердим покриттям і названо вулиці. У Самчинцях вулиці: Шевченка, Сонячна, Шкільна, Садова, Миру, Трудова, Лісова, Леніна. В Семереньках вулиці: Ленінська, Лукіна, Шевченка, Лісова, Партизанська.

В селах працювали фельдшерсько-акушерські пункти, де працювало у Самчинцях 2 медики Мельник Павло Іванович і Мельник Дарія Максимівна. Фото Павла Івановича постійно було на районній дошці пошани. У Семереньках працювала медиком Пузирук Галина Петрівна.

В 1992 році за рішенням обласної Ради народних депутатів від 27 січня 1992 року було створено Самчинецьку сільську Раду в складі сіл Самчинці і Семереньки з центром в с.Самчинці, головою сільської ради було обрано Колісник Лідію Юхимівну. Головою колгоспу було обрано Коломійця Олексія Васильовича. В колгоспі нараховувалось 9 добротних тваринницьких приміщень, 2 кормокухні, ветлікарня, водонапірна башта, силосні траншеї обложені цементними плитами, 2 конюшні, зерноочисний тік, АВМ для сушіння зерна та переробки комбікорму, дерекрупка, млини в Семереньках і Самчинцях, ДКУ на складі, пасіка, польовий стан повністю укомплектований тракторами, 10 комбайнами, машинами, косарками. В Семереньках було 6 тваринницьких приміщень.

В 2001р. КСП ім. Чапаєва з’єдналося з товариством «Дивокраєм», яким керував Мазур. Мазур і Коломієць взяли у держави суду-кредит на суму 330 тис. гривень, а віддачі ніякої для кооперативу не було, бо всі кошти забрали на авіакомпанію Мазура, а кошти взято на кооператив ім. Чапаєва і люди робили за спасибі. Техніку Коломієць і Мазур продали, також і худобу.

І ось 19 лютого 2004р. рішенням Хмельницького суду порушено справу про банкрутство СГК ім. Чапаєва. 11 листопада 2004р. все майно розібрали, продали за мізерні копійки. Приміщення лишились без вікон і без дверей. Для чого було робити такий глум над людською працею, де вносили наші предки свій важкий труд. Наш колгосп вважався у районі на хорошому рахунку, було багато техніки — все перерізали на металобрухт.

В 2006 році село зовсім зруйновано, навіть зруйновано добудову школи. В 2007р. в Самчинецькій школі навчалося 7 учнів, в Семеренській – 4. Всього населення на 1 січня 2007р. в Самчинцях – 380, в Семереньках – 201. На сьогодні в селі лишилася тільки школа, сільська рада, клуб, бібліотека, медпункт і магазин.

Невже 500-річна історія села на цьому закінчиться?

Наше село надзвичайно красиве природою. В’їжджаючи в село до господарства тягнеться дорога в 1,3 км, висаджена липами, яким уже більше 300 років, ця липова алея визнана ботанічною пам'яткою природи. За спогадами старожилів — цією дорогою до маєтку проїжджала російська цариця Катерина ІІ, на її честь і було посаджено алею лип і далі парк зі ставком.

У селі є три ставки. Беруть свої води із урочища лісового «Вільхичі». У посушливий 1947 рік, коли не було води, усе село ходило у ліс по воду, і ще одне джерело є в долині села, яке ніколи не перестає давати людям цілющу воду.

З другої сторони село оточує ліс де росте хвоя, дуб, граб, береза, вільха. Влітку ліс дарує жителям села суниці, малини, гриби і звичайно дрова для опалення сільських хат. У нашому селі надзвичайно екологічно чисте повітря, хто приїжджає то говорить: «Вам треба платити за це повітря, яким ви дихаєте». За роки Незалежності наше село зруйнували, але надіємось, що воно ще відродиться, і у ньому заживуть наші щасливі люди.

*Топоніми села. Одні назви народжуються, інші зникають, одні живуть довго, інші – лише короткий період… Часто топонім живе до того часу, поки живуть люди, які його пам’ятають. З часом він стирається з людської пам’яті, залишаючись лише в джерелах. Цей процес є постійним та незворотнім…

1. Частини села: село розділене на дві частини ставами.

2. Вулиці (давня назва – сьогодні):
Цегельня - Сонячна;
Осадьби - Миру;
Лавренчикова - Трудова;
Антошкова - Лісова;
Болотяна - Леніна;
Церковна - Шкільна;
Ващукова - Шевченка;
Комсомольська - Садова.

3. Назва лісів: Попівський, Дубина, Попово, Напілник.

4. Сади: Шкільний (Попівський), Колгоспний, за Кузнею, коло Ферми, за Яслами.

5. Назви долин: Цимбалка, Іванова, Липник, Штани, Боцюново, Провалля, Черепахово, Пеньки.

6. Назви полів: Куток, Скиданка, Давидове, Сокирченці, Гульчикова, Іванове, Кельманове провалля, Пасіка, Безодня, Границя, Калина, Соцьова.

7. Підвищення: Бича гора (Вивіз), Виспа; Лейба.

8. Назва криниць: Харчунова, Ващукова, Семенюкова, Капіносова.

9. Назви джерел: Криничка, Винниця, Вільхи.

10. Назви ставків: Попівський (Перший, Лісовий), Панський (Другий, Огрудок), Людський (Третій, Колгоспний).

11. Урочища: Лози, Грабина, Огрудок (панський парк), Лисячі нори, Акації.

12. Назва доріг: Липи, Самчинці – Пилявка, Самчинці – Волосівці, Самчинці – Немиринці.

*Історія села в архівних церковних матеріалах

*Про відкриття в 1888 р. в селі церковно-приходської школи (інформація знайдена Я. Ващуком в Національній бібліотеці Фінляндії, м. Гельсінкі)

*Панський маєток, побудований ймовірно в ХІІХ столітті, в кінці липової алеї (в парку) і зруйнований в 1917 р.

*Географічний словник Королівства Польщі та інших слов'янських теренів

*Метричні книги у фондах Державного архіву Хмельницької області

ВИДАТНІ ЛЮДИ СЕЛА

• Ващук Андрій Корнійович – перший голова колгоспу, розстріляний в 1941 році німцями і похований в Старокостянтинові.
• Малінюк Олексій Костянтинович – хірург.
• Цимбалюк Гнат Дмитрович – полковник.
• Ващук Леонтій Корнійович – в 1923 очолював комітет незаможніх селян села, замучений в катівнях НКВС, виправданий.
• Нідельський Володимир Ісайович – священик, розстріляний комуністами.
• Романюк Василь Денисович – в 1942р. був старостою села, врятував багато односельчан, допомагав партизанам.
• Троянов Іван Антонович – директор школи, розстріляний комуністами.
• Мельник Павло Іванович – ветеран праці, заслужений медик, проживає в селі.
• Сукач Степан Петрович – голова сільської Ради, голова колгоспу.
• Левандовський Володимир Руфимович – замучений в катівнях НКВС.
• Яцюк Сіла Олександрович – перший механізатор колгоспу, майстер «золоті руки».
• Колісник Олексій Купріянович – директор школи.
• Можаровський Іван Миколайович – агроном.
• Шутюк Світлана Йосипівна – заслужений вчитель.
• Марійчук Петро Лаврінович – майстер «золоті руки».
• Мусат Йосип Панасович – голова сільської Ради, бригадир садоогородньої бригади, проживає в селі.
• Якимчук Володимир Аноньович – льотчик-механік.
• Ващук Петро Андрійович – голова колгоспу, ветеринарний лікар.
• Довгаль Іван Іванович – полковник.
• Шутюк Віктор Володимирович – викладач університету.
• Яцишин Іван Антонович – голова колгоспу.
• Бубела Олексій Андрійович – лікар.
• Рогачук Сергій Володимирович – полковник.
• Омельчук Віктор Петрович – полковник.
• Ващук Ярослав Петрович — викладач університету, провідний конструктор, винахідник СРСР, голова Державного інноваційного фонду Хмельницької області, Патентний повірений України.
• Гусар Юрій Миколайович – підполковник, заступник начальника з навчальної роботи Закарпатського обласного військового ліцею*

Фотогалерея села:

Шановні земляки! Надсилайте ваші яскраві фотографії села - розмістимо їх у статті!