Перші спроби створити вічний двигун датуються ХІІІ сторіччям. У Франції в 1775
році Академія наук вирішила не брати до розгляду такі винаходи, вважаючи їх
безперспективними та нереальними.
Чернігівець Василь Беца в 1999 р. теж отримав із відповідних інстанцій негативні
висновки на свою розробку. У відповідях фігурував скепсис: мовляв, «експерти
вважають, що заявлений винахід не відповідає умовам патентоспроможності»,
тощо. Йому надіслали ксерокопії з поважних енциклопедій, де йшлося про вічний
двигун як уявну, але нездійсненну машину.
Та винахідник не здавався. Навчання в Ужгородському університеті на фізфаці,
багаторічна робота у науковому інституті «Хімтекстильмаш» допомогли
йому науково обгрунтувати і деталізувати мовою формул свій винахід. Зрештою
після п’ятирічного розгляду Державний департамент інтелектуальної власності
України видав Василю Беці патент на винахід з назвою «Саморухомий механізм».
...Ми зустрілися з винахідником удома. Прилад — «вічний двигун» стояв
у розібраному вигляді на столі у вітальні. Василь Васильович розклав його на
частини: боїться, що його розробку кожен тямущий фізик може «позичити»
і використати як першовідкривач. Хоча на сторожі його інтересів усе-таки стоїть
патентна служба зі своїм висновком.
- Задум створити вічний двигун з’явився ще під час навчання в університеті, — розповів В. Беца. — Але тоді я, чесно кажучи, опустив руки, бо офіційна наука
дала вердикт: усе це безнадійна справа.
І все ж у 1990-х ідея знову захопила автора кількох рацпропозицій та винаходів.
Ламав голову, думав, креслив схеми. Зрештою, зрозумів, що вихід знайдено. Саморухомий
механізм Беци — це прилад-колесо, яке крутиться за рахунок гравітації (земного
тяжіння) та взаємодії магнітів.
На думку дослідника, винахід дасть можливість розв’язати багато світових проблем.
Адже саморухомий механізм може давати «на-гора» екологічно чисту енергію.
- Пройде деякий час, — каже Василь Васильович, — і з’являться і великі, і невеличкі
дешеві мобільні електростанції, які вироблятимуть, наприклад, струм для будинку,
кварталу.
Сергій ПАВЛЕНКО. «Голос України», N1404, 2004
корисний матеріал? Натисніть:
|