Уфімський науково-технічний центр «Екомотор», що розробляє і робить мікродвигуни внутрішнього згоряння, підготував до серійного випуску чоботи-скороходи «Сагайдак». Розроблено чоботи під керівництвом завідувача кафедрою Уфімського державного авіаційного технічного університету професора Бориса Рудого.

Ідею цього пристрою запропонував учень Рудого Віктор Гордєєв майже 30 років тому, а виникла вона під час інститутських військових зборів. Задум був теоретично обґрунтований у дипломній роботі, а в 1976-м з’явився перший дослідний зразок. Про чоботи-скороходи — незабаром після представлення на одній з молодіжних науково-технічних виставок — написав популярний журнал «Техніка молоді». Підтримала проект і всемогутня тоді «Правда», адже нічого подібного у світі ніхто ще не робив. Однак незабаром після публікацій військові, від гріха подалі, тему прикрили. Згадали ж про неї тільки наприкінці 80-х років, коли Міноборони СРСР розмістило в Уфімськом авіаційному інституті замовлення на виробництво дослідно-промислової партії пристрою «Сагайдак» з 50 штук (пар) — одному молодому офіцеру генштабу спала на думку думка, що піхота в «скороходах» буде на порядок ефективніше підтримувати танкові прориви. Замовлення надійшло саме до розвалу Радянського Союзу і тоді виконанано не було. Тільки більш десятиліття опісля проект «Сагайдак» довели до дрібносерійного виробництва.

Чоботи-скороходи — це гібрид взуття і малогабаритного двотактного дизельного двигуна. Коли людина надавлює п’ятою на платформу, так називаний вязкопружний поршень здавлює паливну суміш — авіаційний бензин чи дизельне паливо. Суміш загоряється, і гази, розширюючи, штовхають платформу в зворотному напрямку. Людина при цьому «підлітає» на чверть метра у висоту, а стрибок у довжину досягає трьох метрів. При приземленні — наступний крок — відбувається черговий робочий цикл. Взута у чоботи-скороходи людин після нетривалого тренування може пересуватися зі швидкістю до 20 км/годину. По розрахунках же військових, швидкісний потенціал самої технології — вище 50 км/годину.

Простій, здавалося б, принцип роботи пристрою заснований більш ніж на 20 винаходах, 12 з яких запатентовані. Для удосконалювання чобіт були проведені численні дослідження в самих різних областях — від фізіології людини до високоточних гідродинамічних розрахунків і вивчення можливостей нових матеріалів. Замість первісних п’яти скороходи важать тепер дещо більш кілограма, а витрата палива не перевищує півлітра на сто кілометрів. Собівартість виробництва знизилася з 1000 доларів за пару до 300.

Уфімські вчені не обмежилися екзотичним проектом «Сагайдак». На його базі створена серія інструментів ударного типу «Рубай» (відбійники, кригоруби), що використовують вільнопоршневий двигун внутрішнього згоряння c пружинним нагромаджувачем енергії, — для їхньої роботи не потрібний компресор. Подальший розвиток ідеї міні-мотора привів до створення універсального компактного енергоблоку «Сивка», до якого можна приєднувати всіляке устаткування — від генераторів до механічних пристроїв великої потужності. Випускати мініатюрний привід (виробництво його частково фінансує МНС РФ) буде Томський машинобудівний завод.

По матеріалах «Експерта»