Українська наука безнадійно старіє. І в прямому й у переносному значенні. Старіє устаткування для досліджень, старіють самі дослідники, застарівають ідеї... Молодь не рветься в дослідники — немає мотивації. Непогано заробляють тільки адміністратори від науки.

У коридорах Інституту електрозварювання ім.Е.О.Патона ми не зустріли жодного співробітника до 50 років. Українська наука, схоже, живе спогадами про блаженні 70-ті, коли успіхам радянських учених заздрив увесь світ. У кабінеті Бориса Євгеновича Патона поруч з моделями радянських танків, літаків і ракет, побудованих за допомогою технологій Київського інституту електрозварювання, чужинцем притулився сучасний японський телевізор.

Українські вчені працюють по усьому світі. Ті, хто не сміг чи не захотів виїхати, шукають можливість одержати закордонні гранти. Інші живуть на 400 грн. на місяць і зрідка одержують замовлення від вітчизняних підприємств.

В українську науку гроші не вкладають уже майже 10 років. Якщо в 1990 році на 100 тис. населення в Україні реєструвалося майже 35 винаходів, то сьогодні — близько 3.

Чи може Україна дозволити собі «велику науку», що залишилася в спадщину від СРСР? Чи наша доля — виконання субпідрядів для багатих західних інститутів? Читайте статтю на сайті «ВЯПат» — «Знайомтеся, Борис Патон».

«Бізнес», №16 (535), 21.04.2003