Він вирішив повеселитися зі слухавками, робив їх у виді туфельки на підборах, рибки, а потім виходив на центральну площу міста і нібито дзвонив приятелю. Особливо смішили банани у вухах. Так «зі сміху» з’явилася ціла серія іграшкових мобілок, що по популярності наздогнали ляльку Барбі.

Одна відома японська фірма ще на початку 90-х років стала банкрутом. І канула б у Лету, не прийди до її керівництва «несерйозний шалапут» — молодший син власника. Він погано розбирався в бізнесі, але запропонував своїм розроблювачам... пограти.

Масахіко Каджіта, що працював на фірмі менеджером, зрозумів, наскільки веселий його начальник. А оскільки в нього самого веселощі вирували, то він вирішив винайти зовсім нову іграшку. Помітив, що на вулиці усе більше з’являється людей з мобілками. Але усі вони серйозні і смутні. А самі телефони однакові і нудні, як життя в банківському офісі. І Масахіко вирішив небагато пожартувати. Він конструював трубки самих неуявних форм і гуляв, роблячи вид, що розмовляє по дивній мобілці. Коли він «засовував у вухо» банан, на нього постійно оглядалися перехожі. І що саме головне — не соромлячись, посміхалися. Перша «бананова партія» у 100 тисяч штук стала в Японії сьогоденням хітом.

Потім пішли трубки хоти-доги, хлібці, кукурудза і завершила серію «овочева» тема. Сьогодні подібні іграшки випускають багато фірм світу. А винахідник Масахіко Каджіта хоч і збагатився на своїй ідеї, але не перестав продукувати нові і нові. Які, однак, обертаються біля однієї — головної. Він продовжує придумувати іграшки для дорослих, котрі, як виявилося, люблять грати навіть більше дітей. Адже щорічно доход фірми від цього «баловства» складає майже $700 мільйонів.

Винахідник бананового телефону, як називають Масахіко, створив домашній пристрій для розливу пива і ванни з фонтанами у виді левиних голів. Здавалося б, нічого особливого, просто технічні іграшки, однак ця вигадлива дурниця теж розходиться здорово. Дорослі жартують! І у ванних — особливо.

Але винахідника Масахіко усе більше захоплював технічний прогрес. Спочатку він спробував створити стільниковий телефон із клавіатурою комп’ютера. Але ідея виявилася занадто дорогою. Тому зараз винахідник намагається внести свою частку веселості в холодильники, мікрохвильові печі і тостери. А поки «на ура» розходиться його перекладач із собачого гавкоту на людську мову. Причому смішний товмач може розшифрувати те, про що ричать собаки чи ледве не 50 різних порід. Думаєте, дорослі не знають, що це просто жарт? Як би не так! Тому, думаю, незабаром Масахіко обов’язково випустить «подругу» новій іграшці — перекладачку людських слів на собачий гавкіт. А чому, власне, немає?

З таким питанням можна було б звернутися і до наших «ляльківників». Звичайно, зараз замість «правильних» і бездушних облич ляльки і ведмедики, колобки і їжачки, лошарики і чебурашки одержують на наших фабриках усміхнені мордочки і смішні пички. Але це вже не ново. І як бачимо, отут не в відсутності грошей справа, а у фантазії і почутті гумору, що або є або немає у творців іграшок. Але ж принаймні одна умова успіху в наших виробників уже є — вони якщо не банкрути, то дуже бідні. От і створили б нічний горщик, що крекче, чи комп’ютер на курачих ніжках. А раптом озолотилися б! Чому, власне, немає?