Як відомо, використання торговельної марки розглядається чинним законодавством України як обов’язкова умова збереження та захисту відповідних прав інтелектуальної власності на неї. Іншими словами, положення п. 4 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. N 3689-ХІІ з наступними змінами та доповненнями (далі -«Закон про товарні знаки») передбачають можливість раз і назавжди достроково позбавити прав інтелектуальної власності на торговельну марку у зв’язку з її відповідним невикористанням на території України повністю або …

При цьому, як свідчить судова практика, при спробах позивачів скористатися наведеними положеннями п. 4 ст. 18 Закону про знаки і достроково припинити свідоцтво на торговельну марку та/або міжнародну реєстрацію на неї у зв’язку з невикористанням відповідної марки, відповідачі, тобто особи, які власне і не використовували ту чи іншу торговельну марку, намагаються усіляко заперечувати проти дострокового припинення відповідних прав інтелектуальної власності на неї, зокрема, створюючи враження використання торговельної марки, наприклад, надаючи певну документацію, в якій використовувалась марка, стверджуючи про використання марки у мережі Інтернет, або дійсно не використовуючи відповідну марку, надають суду договір про передачу прав інтелектуальної власності на неї іншій особі, а та особа — ще одній, а остання — третій і так далі. Більше того, може створитися ситуація, коли, наприклад, кожні 2,5 роки відповідна торговельна марка, не використовуючись, передається на підставі договору у власність від однієї до іншої особи. Зважаючи на наведене, виникає питання, з якого ж моменту слід відраховувати строк невикористання торговельної марки і чи впливає на тривалість цього строку передача права власності на відповідну марку від однієї до іншої …

Повний текст статті на сторінці сайту