Виключність прав автора, виконавця, виробника фонограм, відеограм, організації мовлення є одним з основних принципів в авторському праві та суміжних правах. Лише згадані суб’єкти відповідно до цього принципу мають виключні права надавати дозвіл на використання своїх творів, виконань, фонограм, відеограм, програм (передач) організацій мовлення іншим особам.

Виключні права можуть бути застосовані повною мірою у тому випадку, коли процес використання творчого доробку контролюється суб’єктом авторського права і суміжних прав особисто. Однак, на практиці це є не завжди можливим. Однією з головних причин цього є, наприклад, використання творів великою кількістю осіб. Окрім цього, слід врахувати постійний розвиток технології використання творів, виконань, фонограм, відеограм, програм (передач) організацій мовлення, який істотно ускладнює управління майновими правами на індивідуальній основі.

У світі дійшли висновку, що якщо виключні права не можуть бути здійснені традиційним способом — індивідуально, вони мають бути, принаймні, зведені до права на отримання винагороди. Вихід із ситуації віднайшли у створенні та уповноваженні відповідних організацій колективного управління виконувати функції управління майновими правами авторів, виконавців, виробників фонограм, відеограм.

Основними нормативними документами, котрі регламентують питання належності прав, виплати винагороди за їх використання, охорони та захисту цих прав є: Цивільний кодекс України, Закон України «Про авторське право і суміжні права» (надалі — Закон), постанови Кабінету Міністрів України, якими встановлюються відповідні ставки винагороди за використання об’єктів авторського права — творів, і об’єктів суміжних прав, а саме: виконань, фонограм, відеограм, програм (передач) мовлення.

Цивільний кодекс України (ст. 443) встановлює, що використання твору здійснюється лише за згодою автора (чи іншої особи, яка має авторське право), крім випадків правомірног...

Повний текст статті на сторінці сайту