Нещодавно в прямому ефірі муніципальної радіостанції «Голос Києва» відбулася прес-конференція голови Державного департаменту інтелектуальної власності Миколи Паладія. У розмові з журналістами йшлося про відповідність вітчизняного законодавства щодо захисту авторських прав європейським стандартам, проблеми покарання порушників інтелектуальної власності, контроль обігу неліцензійної продукції. Зокрема, Микола Васильович зауважив: нині ситуація в Україні поліпшилася. Недаремно минулого місяця уряд Сполучених Штатів Америки виключив нашу країну з ганебного «списку 301«, куди занесені ті держави, в яких процвітає піратство. Причому тривалий час, з 2002 року, ми очолювали цей список.

- Власне, у будь-якій державі є проблема піратства. Але до згаданого переліку країн належать лише ті, де великий сегмент ринку окупований незаконною продукцією,- пояснив пан Паладій.- Бо, наприклад, у підземному переході біля Держсекретаріату США теж можна побачити піратські компакт-диски. Однак багато поважних міжнародних організацій, котрі були ініціаторами занесення України до «списку 301», засвідчили: наша держава протягом останніх трьох-чотирьох років пройшла серйозний шлях до легалізації ринку товарів, на які є авторські права. До слова, у середині лютого парламент ухвалив закон про посилення кримінальної відповідальності та зміни до Кримінального кодексу стосовно порушень у сфері інтелектуальної власності. Разів у двадцять знижено поріг (йдеться про гроші), коли піратів притягають до суду. І злочинців тепер можна ув’язнити не на п’ять, а на сім років. До речі, в Британії діє нове положення, що передбачає позбавлення волі до десяти років. І в Китаї десять, а в деяких країнах Європи одинадцять.

Важливо, вважає Микола Васильович, що ціни на піратську та легітимну продукцію на ринку зрівнялися. Компанії-власники авторських прав (донедавна це були не українські, а зарубіжні дистриб’ютори) поступилися нам, і якщо колись ліцензійний музичний диск коштував майже сто гривень, то тепер — 25-40. Тому немає сенсу продавцеві чи товаровиробникові ризикувати власним бізнесом, йти під суд. Виручка від продажу «інтелектуального» товару законним шляхом дозволяє підприємцям непогано існувати. За даними міжнародних експертів і Міністерства внутрішніх справ України, протягом останнього року не зафіксували випадку виготовлення контрафактних компакт-дисків на території нашої держави. Інша річ, що вони надходять з Росії, Гонконгу, Китаю, Тайваню, Білорусі, Придністров’я. Обсяги — щомісяця на кілька мільйонів гривень. Та незабаром внесуть зміни до митного законодавства, і кордони для піратської продукції стануть жорсткішими. Та й СБУ серйозно почала займатися цим питанням. Як наслідок, країни Заходу, зокрема США, відкрили ринки для металу, текстилю, хімічної продукції із України.

Однак сучасні технології дають можливість піратам стати винахідливішими: якщо для тиражування компакт-дисків потрібна була спеціальна студія, дороге обладнання, то тепер майже кожен власник комп’ютера без проблем зробить копію. Як із таким боротися, я поцікавився у пана Паладія.

- У цьому контексті варто згадати ще й інтернет, звідки кожен охочий може «скачати» літературний твір, музикальну композицію, фільм, комп’ютерну програму,- зауважив Микола Васильович.- Тому ми підготували проект закону про захист прав в інтернеті. Хоча то дуже складне питання. На мою думку, найефективніший захист авторських прав на будь-яку продукцію — звернення до моралі, свідомості пересічного українця. По-перше, ви вкрали чуже. По-друге, не сплатили податки та відповідні кошти не спрямували в державний бюджет, на соціальні програми. По-третє, ймовірно, ваші гроші отримають наркобарони, торговці зброєю чи інший криміналітет.

Два-три роки тому Державний департамент інтелектуальної власності разом із іншими організаціями взявся захищати авторські права у кафе, клубах і ресторанах, власники яких мали сплачувати співакам і композиторам певні кошти, якщо додавали їхні композиції до свого «меню». Яка ситуація нині? Виявляється, перевіряючі органи (в Україні десять комерційних і одна державна) пересварилися між собою і господярями багатьох ресторацій. Приходить інспектор і називає одну суму. Слідом йде інший і просить заплатити менше, але йому. Потім навідується ще один — з вигіднішою пропозицією. Тому підготували зміни до закону про авторські та суміжні права: у кожному сегменті ринку (чи то на музичній естраді, чи в ресторанному бізнесі, чи на телебаченні й радіо) діятимуть чіткі ставки відрахувань за використання авторських прав. Аби не було спекуляцій. За прогнозом Держдепартаменту, завдяки таким зборам матимемо майже сто мільйонів доларів на рік. Тоді виконавець, композитор, письменник, дизайнер отримуватимуть належну винагороду за труд. До слова, японці придумали технологію, що дозволяє вставляти в музичний пристрій особливий чіп, який знімає показники: наприклад, скільки разів задіяли композицію Мадонни чи «Бітлз», і в що це обійдеться власнику розважального закладу. Можливо, знайдуться й українські умільці, які придумають щось подібне.

Продовжуючи тему, Микола Паладій наголосив: нині в Україні немає ефективних механізмів заохочення винахідників. Проблема в тому, що з тисячі патентів у виробництво впроваджують лише шість. Тоді як у Франції — тридцять. Тому в останній день минулого року Президент України Віктор Ющенко підписав указ про створення агентства інновацій та інвестицій. Воно має організувати інфраструктуру, котра потурбувалася б, аби українські патенти на винаходи були затребувані у вітчизняній та зарубіжній економіках. У Фінляндії, наприклад, на п’ять мільйонів жителів є дві з половиною тисячі фінансових установ (приватних, спільних, державних, громадських, благодійних), що опікуються використанням винаходів і виплатами коштів їхнім авторам. У нас таких організацій лише кілька. Найавторитетніша — Національна академія наук, де є відповідний відділ.

- Часто винахідники запитують: «Навіщо мені патентуватися? Я з радянських часів маю сотню патентів, однак що з того»,- розповів пан Микола.- Проте за часів СРСР була інша ситуація. Тоді держава забезпечувала і захист, і впровадження винаходу. Вона розпоряджалася інтелектуальною власністю і мала з цього зиск. Тепер, як у цивілізованій Європі, хто в Україні має світлу голову і щось цікаве придумав, той і заробляє. Тому Фінляндія займає перше місце в світі щодо конкурентноздатності економіки. Там велику увагу приділяють останнім науковим розробкам. А ми на 84-му місці. Щоб вітчизняним винахідникам не довелося ставати одночасно і патентознавцями, і менеджерами у світі фінансів, і бізнесменами (майже неможливо і ніде такого немає), треба створювати інституції, які б допомагали вченим впроваджувати свої розробки в життя. Потенціал у нас великий. Наприклад, є українська компанія, котра пропонує використовувати нові джерела атомної енергії — безпечні, нерадіоактивні процеси. При цьому п’ять кілограмів ядерного палива вистачить, аби забезпечити Україну електроенергією протягом одного року. Маємо доручення Ради національної безпеки й оборони придбати потрібні прилади й обладнання, щоб перевірити достовірність такої інформації.