Запитання: Виникли проблеми з тлумаченням норм ст. 20 ЗУ «Про авторське право та суміжні права» (у редакції, чинній з 11.04.1995р.) у зв’язку з неоднозначністю положень даної статті. Чи правомірно, використовуючи «аналогію закону», застосовувати зміст ст. 16 «Авторське право на службові твори» ЗУ «Про авторське право та суміжні права» у редакції чинній з 16.08.2001р. як тлумачення положень ст. 20 « Авторське право на твір, створений за договором з автором, який працює за наймом» ЗУ «Про авторське право та суміжні права» у редакції, чинній з 11.04.1995р., стосовно об’єктів авторського права, що були створені до 2001р.? Та чи належить виключне майнове право на службовий твір роботодавцю, якщо з автором не було укладено авторського договору (тобто майнове право виникло за Законом через трудові відносини)?

Відповідь: До Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі — Закон) декілька раз вносилися зміни, зокрема 28 лютого 1995 року та 11 липня 2001 року. При цьому кожні внесені зміни застосовуються лише до тих правовідносин, які виникли після набрання ними чинності. Таким чином, питання щодо застосування тієї чи іншої редакції Закону залежить від того факту, коли виникли правовідносини стосовно конкретного об’єкту (у даному випадку службового твору), наприклад, його використання.

Відповідно до статті 16 діючого Закону виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Однак, на сьогодні необхідно застосовувати статтю 429 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що особисті немайнові права на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт. Майнові права належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.