Порушеннями авторського права і суміжних прав заподіюється шкода суб’єктам права інтелектуальної власності, підриваються основні принципи побудови правової держави з розвинутою ринковою економікою.

На жаль, стан боротьби з кримінально-караними порушеннями авторського права і суміжних прав у нашій державі не відповідає сучасним вимогам компетентних міжнародних інституцій. Відповідно до проведених Міжнародною федерацією фонографічної індустрії (IFPI) досліджень Україна входить до числа перших десяти країн світу з найвищим рівнем піратства в аудіовізуальній сфері. За оцінками цієї організації, на території нашої держави у 2003 р. реалізовано піратської (контрафактної) аудіо- та відеопродукції на суму близько 42 млн. доларів США, що становить 68% від усього вітчизняного ринку фонограм і відеограм. Основною причиною значного поширення нелегальних аудіовізуальних творів є недостатнє використання державою засобів кримінально-правового впливу до осіб, які вчиняють злочини у сфері авторського права і суміжних прав.
Окремі питання захисту авторського права і суміжних прав кримінально-правовими засобами висвітлювались у наукових працях, насамперед П.Андрушка, А.Коваля, М.Мельника, М.Хавронюка, Є.Шевченка.

Водночас недостатнє наукове вирішення проблем розуміння та однакового тлумачення об’єктивних ознак злочину, передбаченого ст. 176 Кримінального кодексу (КК) України, не дозволяє правоохоронним органам належним чином протидіяти злочинності у сфері авторського права і суміжних прав.
Тож метою цієї моєї статті є характеристика об’єктивної сторони основних різновидів кримінально-караних діянь, передбачених ст. 176 КК України.
Об’єктивна сторона злочину — це сукупність зовнішніх ознак конкретної суспільно-небезпечної поведінки, яка заподіює шкоду охоронюваним правом інтересам. Правильне встановлення ознак об’єктивної сторони важливе для відмежування злочину від інших правопорушень.
Об’єктивна сторона злочину складається з наступних обов’язкових елементів:
o діяння (дія або бездіяльність), яке посягає на той чи інший об’єкт;
o суспільно-небезпечні наслідки;
o причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Законодавець у диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України вказав види дій, які посягають на об’єкт злочину, а також визначив суспільно-небезпечні наслідки. Злочинними діяннями визнаються, зокрема, наступні дії, якщо їх скоєнням заподіяно матеріальну шкоду у великому розмірі:
1) незаконне відтворення творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення;
2) незаконне розповсюдження вказаних вище об’єктів авторського права і суміжних прав;
3) незаконне тиражування та розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації;
4) інше умисне порушення авторського права і суміжних прав.
Диспозиція ч. 1 ст. 176 КК України є бланкетною, оскільки поряд із зазначенням наведених різновидів злочинних дій, кримінально-караними визнаються й інші порушення авторського права та суміжних прав, якщо їх вчиненням заподіяно матеріальну шкоду у великому розмірі.

Слід зазначити, що бланкетний характер властивий не тільки виразу «інші порушення авторського права і суміжних прав», а й термінам «незаконне», «відтворення», «розповсюдження», оскільки їх зміст визначається не КК України, a Законом України «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11 липня 2001 р. (далі Законом).

Аналізуючи зміст ст. 15, 39, 40 та 41 Закону можна зробити висновок про виділення законодавцем у диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України двох видів порушення майнових прав автора, виконавця, виробника фонограми, відеограми, організації мовлення, а саме — права на дозвіл чи заборону відтворення та (або) розповсюдження об’єктів авторського права і суміжних прав.

Відповідно до ст. 1 Закону відтворенням вважається виготовлення одного або більше примірників твору, виконання, фонограми, відеограми у будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер. Зміст поняття «відтворення програми мовлення» цей нормативний акт не визначив, однак у юридичній літературі його вважають аналогічним.

Відтворенням твору слід визнати не тільки повторне надання твору об’єктивної форми, а й втілення твору в іншій формі. Бурхливий науково-технічний прогрес урізноманітнив способи відтворення творів. Літературний або науковий твір у наш час може бути відтворений не лише за допомогою копіювальної техніки, але й бути виражений у цифровому вигляді.

Відповідно до положень ст. 21-23, 25 Закону без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, допускається вільне відтворення твору із зазначенням імені автора (зокрема, з навчальною метою, для особистого користування тощо).
Певні особливості притаманні режиму вільного копіювання комп’ютерних програм. Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону особа, яка правомірно володіє примірником комп’ютерної програми, може без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право на цю програму, виготовити одну копію комп’ютерної програми за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал комп’ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непридатним для використання. При цьому копія комп’ютерної програми не може бути використана з іншою метою і має бути знищена у разі, якщо володіння примірником цієї комп’ютерної програми перестає бути правомірним.

Законодавець також передбачив можливість відтворення виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення у випадках, передбачених ст. 21-25 Закону щодо обмеження майнових прав авторів літературних, художніх і наукових творів, якщо задовольняються такі умови:
а) відтворення зазначених об’єктів здійснюється виключно з метою навчання чи наукових досліджень;
б) право на подібне відтворення не поширюється на експорт відтворених примірників фонограм, відеограм, програм мовлення за межі митної території України;
в) за суб’єктами суміжних прав зберігається право на справедливу винагороду з урахуванням кількості відтворених примірників.
Крім цього, допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди.

Зі змісту ст. 1 Закону неможливо зробити висновок чи є відтворенням виготовлення примірника цілого твору, виконання, фонограми, відеограми, програми мовлення чи їх частини. Тому виникає логічне запитання: чи є кримінально-караним відтворення частини твору, виконання, фонограми, відеограми або програми мовлення без дозволу суб’єктів авторського права і суміжних прав?
На жаль, ця проблема не знайшла свого вирішення у науці вітчизняного кримінального права. Більшість авторів взагалі не визначають поняття «незаконне відтворення» об’єктів авторського права і суміжних прав, обмежуючись тлумаченням цього терміну, як цивільно-правової категорії.

Відповідь на це запитання певною мірою міститься у п. 1, 2 ч. 1 ст. 21 Закону, які дозволяють використання (відтворення) без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право, але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, вільне використання (відтворення) цитат, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення, а також використання (відтворення) літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру.

Оскільки законодавець визнає відтворення невеликої частини твору за певних обставин законним, цілком логічним є висновок про незаконність відтворення частини об’єкта авторського права і суміжних прав, здійсненого з порушенням вказаних вище умов, що заподіює цим діянням матеріальну шкоду у великому розмірі.

Для вірної кваліфікації дій правопорушників потребує вирішення питання про достатність якості відтворення об’єктів авторського права і суміжних прав. Чи можна визнати відтворенням твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі мовлення виготовлення їх примірників, здійснене неякісно?
Звичайно, ідентичність оригінала та копії або їх високий рівень подібності є важливими для визнання відтворення продуктів творчості злочинним, однак все ж таки ці обставини є другорядними. Визначальним критерієм відтворення об’єктів авторського права і суміжних прав є здатність виготовленого примірника передати інтелектуальний зміст оригінального твору, виконання, фонограми, відеограми чи передачі мовлення.

Очевидно, що вкрай низька якість виготовлення примірників об’єктів авторського права і суміжних прав не дозволяє донести до третіх осіб їх художню чи наукову цінність, а тому такі дії не можуть бути кримінально-караними. У даному випадку суб’єкти права інтелектуальної власності можуть вимагати відшкодування у цивільно-правовому порядку заподіяних їм збитків.
З наведеного видно, що співвідношення кількісно-якісних критеріїв відтворення продуктів творчості є важливим для визнання дій порушників авторського права і суміжних прав...
Дії винної особи мають кваліфікуватись за ст. 176 КК України як у разі незаконного відтворення оригінального об’єкта авторського права чи суміжних прав, так і за умови копіювання контрафактного примірника твору, виконання, фонограми, відеограми або програми мовлення.

Зокрема, постановою Збаразького районного суду Тернопільської області від 14 липня 2004 р. Б. визнаний винним у незаконному відтворенні 7 примірників неліцензійного (контрафактного) програмного забезпечення — операційної системи Microsoft Windows ME вартістю 986 грн. кожен та 2 примірників неліцензійної (контрафактної) прикладної програми Microsoft Office 97 вартістю 2856 грн. кожна. Своїми діями Б. заподіяв корпорації Microsoft матеріальну шкоду на загальну суму 12614 грн. Скоєне Б. діяння судом кваліфіковано за ч. 1 ст. 176 КК України як незаконне відтворення комп’ютерних програм, яке завдало матеріальної шкоди у великих розмірах.

Отже, незаконним відтворенням твору, виконання, фонограми, відеограми, програми мовлення слід вважати виготовлення вказаних об’єктів авторського права і суміжних прав чи їх частин у будь-якій матеріальній формі, здійснені без дозволу суб’єктів авторського права і суміжних прав чи з порушенням положень чинного законодавства щодо вільного відтворення вказаних продуктів творчості.
Іншим різновидом кримінально-караного діяння у сфері авторського права і суміжних прав є незаконне розповсюдження творів, виконань, фонограм, відеограм чи програм мовлення. Саме розповсюдження об’єктів авторського права і суміжних прав є кінцевою метою порушників права інтелектуальної власності, адже його метою є одержання доходу за рахунок незаконного використання продуктів чужої творчості.

Відповідно до ст. 1 Закону розповсюдженням об’єктів авторського права і (або) суміжних прав є будь-яка дія, за допомогою якої об’єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об’єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих
об’єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором.
Форми законного розповсюдження об’єктів авторського права і суміжних прав визначені у п. 8-10 ч. 1 ст. 15, п. «г»-«е» ч. 1 ст. 39, п. «б»-«г» ч. 1 ст. 40, п. «а», «в» ч. 1 ст. 41 Закону.

Здавалось би, що кримінально-караним, виходячи зі змісту поняття, викладеного у ст. 1 Закону, слід вважати будь-яке розповсюдження творів, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, вчинене без дозволу суб’єктів авторського права чи суміжних прав. Такої думки дотримуються вітчизняні науковці, які досліджували об’єктивну сторону, злочину, передбаченого ст. 176 КК України.
Однак глибоке вивчення змісту Закону та судової практики дозволяє зробити дещо інший висновок. Вказаний нормативний акт регулює цивільні правовідносини, а тому визначені у ньому поняття не можна механічно визнавати такими, що повною мірою характеризують злочин, передбачений ст. 176 КК України.

Спробуймо спочатку проаналізувати поняття розповсюдження об’єктів авторського права чи суміжних прав як цивільно-правову категорію. Основними ознаками, які характеризують розповсюдження, є «надання можливості доступу до об’єкта авторського права чи суміжних прав» та «публічність» зазначеної дії.
З точки зору цивільного права пропозиція певній кількості осіб придбати твір без дозволу його автора є закінченим актом розповсюдження об’єкта авторського права. Проте, чи є ця дія завершеним незаконним розповсюдженням твору в кримінально-правовому розумінні?

У вітчизняній науці кримінального права та судово-слідчій практиці відсутній єдиний підхід до вирішення цього питання. Зокрема, А.Коваль, слушно зазначивши, що зберігання незаконно відтворених об’єктів авторського права і суміжних прав не є кримінально-караним деліктом, водночас чомусь визнає пропозицію придбати у закладах торгівлі контрафактні примірники фонограм їх незаконним розповсюдженням як закінченим складом злочину. На підтвердження цієї думки він наводить постанову Шевченківського районного суду м.Києва від 16 вересня 2003 р. про визнання винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 176 КК України, підприємця К., у торговому павільйоні якого виявлено 498 контрафактних примірників фонограм вартістю 30217 грн. 49 коп. Під час досудового слідства встановлено факт продажу (незаконного розповсюдження) лише 2 контрафактних примірників фонограм вартістю 30 грн.

На мою думку, в цьому випадку орган досудового слідства та суд невірно кваліфікували дії К., який розпочав дії щодо незаконного розповсюдження фонограм (придбав їх та розмістив для продажу в закладі торгівлі), однак не довів свій злочинний намір до логічного завершення.

Отже, пропозиція придбати (одержати в користування) об’єкт авторського права чи суміжних прав без дозволу суб’єктів цих прав не може вважатися його розповсюдженням як закінченим злочином, передбаченим ст. 176 КК України. Зазначена дія має вважатися готуванням до незаконного розповсюдження об’єктів інтелектуальної власності. Однак, відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 1 ст. 176 КК України, є злочином невеликої тяжкості, а тому, згідно з ч. 2 ст. 14 КК України готування до скоєння такого делікту не тягне кримінальної відповідальності.

Водночас незаконне розповсюдження об’єктів авторського права чи суміжних прав, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб або якщо метою скоєння цих діянь є заподіяння матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (ч. 2 ст. 176 КК України) є злочином середньої тяжкості. Тому готування до скоєння даного суспільно-небезпечного діяння є кримінально-караним.

Під «публічністю» розповсюдження творів, виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення слід розуміти їх продаж чи прокат невизначеній кількості осіб. Безоплатна передача у власність або користування іншій особі об’єктів авторського права чи суміжних прав — як оригінальних, так і контрафактних — не може визнаватися їх незаконним розповсюдженням у розумінні ст. 176 КК України.
Основними різновидами незаконного розповсюдження об’єктів авторського права і суміжних прав є продаж і комерційний прокат контрафактних примірників фонограм, відеограм і комп’ютерних програм.

Судова практика доволі широко трактує поняття «комерційний прокат». Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 4 квітня 2003 р. Г. визнано винним у вчиненні незаконного прокату комп’ютерних програм, який завдав матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, тобто злочину, передбаченого ч. 2 ст. 176 КК України. Судом встановлено, що власник комп’ютерного клубу Г., придбавши 27 комп’ютерів, на яких невідомими особами раніше було незаконно відтворено комп’ютерні програми «Microsoft Windows 98», «Microsoft Office 2000» та «Microsoft Windows NT», впродовж 2000-2001 рр. надавав можливість відвідувачам клубу використовувати за плату вказане програмне забезпечення, заподіявши корпорації «Microsoft» матеріальну шкоду на суму 28556 грн. 98 коп.
Отже, у цьому випадку, суд дійшов висновку, що мало місце незаконне надання комп’ютерних програм у користування, тобто їх комерційний прокат.
Як правило, після незаконного відтворення об’єктів авторського права і суміжних прав правопорушник здійснює і їх незаконне розповсюдження.

Вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 6 грудня 2004 р. підприємець Л. визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 176 КК України, тобто у незаконному відтворенні та розповсюдженні об’єктів суміжних прав, що завдало матеріальної шкоди на суму 116257 грн. 50 коп. Під час досудового слідства встановлено, що Л. впродовж 2004 р. без дозволу кількох юридичних осіб, яким належали суміжні права на відеограми, відтворював на відеокасетах аудіовізуальні твори, після чого здавав у прокат (розповсюджував) контрафактні примірники відеограм.

Виходячи з викладеного, незаконним розповсюдженням об’єктів авторського права і (або) суміжних прав є будь-яка дія, за допомогою якої, без дозволу авторів, виконавців або виробників, твори, виконання, фонограми, відеограми, програми мовлення чи їх частини передаються у власність або користування публіці, в тому числі доведення цих об’єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об’єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором.

Окремим різновидом злочинного посягання на суміжні права законодавець визнав тиражування та розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації.
Як слушно зауважив П.Андрушко, «оскільки між словами «тиражування» і «розповсюдження» у диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України вжитий об’єднувальний сполучник «та», то склад злочину у цій формі буде лише за умови наявності в діях особи як тиражування, так і розповсюдження зазначених об’єктів суміжних прав, вчинених незаконно.»

Необхідно зазначити, що термін «тиражування» взагалі відсутній у Законі. Використання даного поняття, як різновиду злочинного діяння є невдалим і невиправданим, оскільки «тиражування» за своїм змістом є близьким до слова «відтворення». Саме тому, П.Андрушко вважає, що незаконне тиражування об’єктів суміжних прав без розповсюдження чи за відсутності такої мети має кваліфікуватись як їх незаконне відтворення.

Російські автори В.Ларічев і Ю.Трунцевський також вживають терміни «відтворення» і «тиражування» об’єктів суміжних прав як синоніми.
Отже, можна зробити висновок про недоцільність виділення як окремого кримінально-караного діяння у межах диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України тиражування та розповсюдження об’єктів суміжних прав, оскільки такі дії визнаються злочинними як відтворення та (або) розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення.

Як уже зазначалось на початку статті, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони кримінально-караного порушення авторського права і (або) суміжних прав є завдання суб’єктам цих прав матеріальної шкоди у великому розмірі.
Згідно з приміткою до ст. 176 КК України матеріальна шкода вважається заподіяною у великому розмірі, якщо її розмір перевищує у двісті і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Зміст поняття матеріальної шкоди, яка заподіюється злочином суб’єктам авторського права і суміжних прав, законом не визначено. Слід мати на увазі, що між порушеннями авторського права чи суміжних прав та матеріальною шкодою, яка заподіюється суб’єктам права інтелектуальної власності, має існувати відповідний причинний зв’язок.
П.Андрушко і А.Коваль вважають, що розмір завданої суб’єкту авторського права чи суміжних прав матеріальної шкоди в її цивільно-правовому розумінні (значенні) кримінально-караним порушенням авторського права і (або) суміжних прав має визначатись як сума коштів, яку б отримав (мав отримати) суб’єкт авторського права чи суміжних прав на відповідні об’єкти права інтелектуальної власності у разі, якби зазначені у диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України дії були вчинені з дотриманням законодавства, яке визначає (регламентує) їх вчинення, тобто як сума втраченої (упущеної) вигоди.

Злочином може заподіюватись і пряма матеріальна шкода у вигляді витрат суб’єкта порушених прав інтелектуальної власності на їх відновлення.
Погоджуючись, в цілому, з наведеними судженнями, спробую конкретизувати їх зміст. У разі незаконного розповсюдження об’єктів авторського права чи суміжних прав упущеною вигодою, у вузькому розумінні, можна вважати ринкову ціну незаконно розповсюджених творів, виконань, фонограм, відеограм або програм мовлення. При цьому, ціна, за якою винна особа продавала зазначені об’єкти права інтелектуальної власності або надавала їх у користування, не повинна братись до уваги.

Водночас, у кожному конкретному випадку необхідно з’ясувати на яких умовах (за яку ціну) суб’єкт авторського права чи суміжних прав погодився б дозволити іншій особі відтворення чи розповсюдження твору, виконання, фонограми, відеограми чи програми мовлення. Певним доказом заподіяння матеріальної шкоди суб’єктам права інтелектуальної власності можуть бути документи, які свідчать про витрати, понесені ними для придбання права на законне відтворення чи розповсюдження об’єктів авторського права чи суміжних прав.
Саме такий підхід до змісту та розміру визначення матеріальної шкоди спостерігається у судовій практиці, яка складається внаслідок розгляду кримінальних справ про злочини, передбачені ст. 176 КК України.

Зокрема, постановляючи згадуваний вище вирок стосовно Л. Теребовлянський районний суд Тернопільської області дійшов висновку, що матеріальна шкода полягала у сумі роздрібної ціни на відеокасети та вартості права на відтворення та розповсюдження відеограм, сплаченої вітчизняними юридичними особами, відповідно до укладених угод, іноземним суб’єктам суміжних прав.
Можна погодитись із думкою російського науковця О.Дворянкіна, який важає, що для визначення розміру шкоди, заподіяної правовласнику, необхідно також враховувати надані ним розрахунки.

З врахуванням викладеного напрошується висновок, що невизначеність у законі змісту поняття «матеріальна шкода», складність з встановленням розміру цієї шкоди під час досудового слідства, не сприяє вірному та однаковому застосуванню ст. 176 КК України на практиці.

Іншою обставиною, яка послаблює ефективність заходів, що вживаються правоохоронними органами до порушників авторського права і суміжних прав, є невиправдано високий великий розмір матеріальної шкоди, встановлений законодавцем як двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п. 5 ст. 22 Закону України від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб» для кваліфікації злочинів або адміністративних правопорушень сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги (однієї мінімальної заробітної плати), визначеної пп. 1 п.1 ст. 6 цього Закону для відповідного року: у 2004 році — 30% від суми податкової соціальної пільги, у 2005 — 50%, у 2006 році — 80%. Отже, великий розмір матеріальної шкоди, заподіяної порушенням авторського права і суміжних прав, змінювався залежно від збільшення мінімальної заробітної плати, наступним чином:
o до 1 січня 2004 року — більше 3400 гривень;
o з 1 січня 2004 року по 1 січня 2005 року — більше 12300 гривень;
o з 1 січня 2005 року — більше 26200 гривень.
Безумовно, що збільшення впродовж останніх двох років розміру великої матеріальної шкоди майже у 8 разів не відповідає незначному зростанню цін на фонограми, відеограми, комп’ютерні програми чи інші об’єкти авторського права і суміжних прав.

У зв’язку з цим може виникнути вагоме, на перший погляд, заперечення, адже за скоєння порушення авторського права і суміжних прав, що не заподіяло великої шкоди, має наставати адміністративна відповідальність, передбачена ст. 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Проте таке міркування видається непереконливим з наступних міркувань.

Російський науковець О.Коваленко цілком слушно вважає, що незаконне відтворення та розповсюдження об’єктів авторського права і суміжних прав, як правило, є продовжуваним деліктом . Тому епізодичне притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка щоденно пропонує купівлю контрафактних примірників вартістю, наприклад, 15000 гривень, не є ефективним засобом припинення злочинності у сфері інтелектуальної власності. Правоохоронні органи фізично не в змозі кожного дня фіксувати чисельні незначні порушення авторського права і суміжних прав.
І взагалі, доцільність існування адмінстративної відповідальності за незаконне відтворення і розповсюдження об’єктів авторського права і суміжних прав є сумнівною, адже для визначення їх контрафактності та розміру заподіяної правопорушенням шкоди необхідне проведення відповідної експертизи. Чинний КУпАП передбачає можливість проведення експертизи, однак на відміну від Кримінально-процесуального кодекса України не регламентує порядок її призначення та проведення.

Крім цього, стислі строки адміністративного провадження нерідко дають змогу порушнику уникнути відповідальності. Зокрема, у 2002-2004 рр. судами закрито у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності 407 справ про правопорушення, передбачені ст. 512, 1649 КУпАП.
Кількість осіб, притягнутих до адмінстративної відповідальності у вигляді штрафу за вчинення правопорушень, передбачених ст. 512 КУпАП, залишається незначною (2002 рік — 98, 2003 рік — 114, 2004 рік — 241). Водночас, у 2002-2004 року від 20 до 40 відсотків адміністративних проваджень були закриті з різних причин.
Очевидно, що об’єктивна сторона ст. 176 КК України в частині визначення суспільно-небезпечних наслідків цього злочину потребує змін.

Вирішення цієї проблеми можливе за умови виключення з диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України вказівки на великий розмір матеріальної шкоди як обов’язковий елемент об’єктивної сторони злочину, тобто криміналізація будь-яких порушень майнових прав суб’єктів авторського права і суміжних прав, скоєних з корисливою метою. Подібний підхід демонструють законодавчі органи країн Європейського Союзу, встановивши, що кримінально-караним слід вважати порушення авторського права і суміжних прав, вчинені з корисливою метою та на шкоду третім особам.
Удосконалення чинного кримінального законодавства сприятиме посиленню ефективності правового захисту авторського права і суміжних прав.

1. The recording industry commercial 2004 piracy report http://www/ifpi.org/site-content/library/piracy2004.pdf
2. Курс уголовного права. Том 1. Общая часть. Учение о преступлении/ Под ред. Н.Ф.Кузнецовой, И.М.Тяжковой. М., 2002, с. 223.
3. Відомості Верховної Ради України. 1994. № 13, ст. 64; 2001. № 43, ст. 214.
4. П.П.Андрушко. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності в Україні. К., 2004, с. 57.
5. Право інтелектуальної власності. Академічний курс. Підручник/ За ред. О.А.Підопригори, О.Д.Святоцького. К., 2004, с. 257.
6. А.М.Коваль. Кримінальна відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав. Теорія і практика. К., 2005, с. 55-56; Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Ю.В.Александров, В.І.Антипов, М.В.Володько та ін./ За ред. М.І.Мельника та В.А.Клименка. К., 2004, с. 139.
7. Архів Збаразького районного суду Тернопільської області за 2004 рік. Справа № 1-79.
8. П.П.Андрушко. Вказ. праця, с. 57; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. 4-е видання/ Відп. ред. С.С.Яценко. К., 2004, с. 325; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. 3-тє видання перероблене і доповнене/ За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. К., 2005, с. 393.
9. А.М.Коваль. Вказ. праця, с. 259-294.
10. Архів Рівненського районного суду Рівненської області за 2003 рік....
області за 2003 рік. Справа № 1-24.
11. Архів Теребовлянського районного суду Тернопільської області за 2004 рік. Справа № 1-129.
12. П.П.Андрушко. Вказ. праця, с. 57.
13. Там само.
14. В.Д.Ларичев, Ю.В.Трунцевский. Защита авторского и смежных прав в аудиовизуальной сфере. Уголовно-правовой и криминологический аспекты. М., 2004, с. 272-273.
15. П.П.Андрушко. Вказ. праця, с. 55; А.М.Коваль. Вказ. праця, с. 66-67.
16. О.А.Дворянкин. Защита авторских и смежных прав. Ответственность за их нарушение. Уголовно-правовой аспект. М., 2002, с. 144-145.
17. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 37, ст. 308.
18. А.А.Коваленко. Уголовно-правовая охрана авторских и смежных прав. Дисс. ... канд.. юрид. наук. Москва. 2001, с. 176-177.
19. Узагальнення практики застосування судами законодавства у справах про адміністративні правопорушення у сфері інтелектуальної власності (статті 512, 1649 КУпАП). Верховний Суд України. К., 2005.
20. Більш детально, зокрема, див. F.Miro Llinares. La protecci?n penal de la propiedad intelectual en la sociedad de la informaci?n. Madrid, 2003, p. 336-347, 439-447.

Стаття опублікована у журналі «Прокуратура. Людина. Держава», 2005, № 10, с. 66-75.

Короткі відомості про автора. Гулкевич Володимир Дмитрович, 1965 р. народження, у 1989 р. закінчив юридичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка, з 1989 р. працює в органах прокуратури, начальник відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Тернопільської області, старший радник юстиції, здобувач кафедри кримінального права і кримінології юридичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка (тема кандидатської дисертації — «Кримінально-правова охорона авторського права і суміжних прав»).