Згідно зі ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом або іншим законом.

У ст. 420 ЦК наведено перелік об’єктів права інтелектуальної власності: літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні позначення; комерційні таємниці.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові або майнові права на інтелектуальну власність. Оскільки особисті немайнові права є невідчужуваними (ч. 4 ст. 423 ЦК), то вони не можуть бути внеском до статутного капіталу юридичної особи. Отже, мова може йти лише про одну складову цих прав — майнові права. Основними майновими правами на інтелектуальну власність є:

1) право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти його.

Відповідно до ч. 3 ст. 424 ЦК майнові права на інтелектуальну власність можуть бути внеском до статутного капіталу юридичної особи. Проте не всі права на інтелектуальну власність можуть бути внеском учасника. Це стосується, зокрема, права на наукове відкриття (воно, на мою думку, є особистим), а також прав на комерційне найменування, які відповідно до ч. 2 ст. 490 ЦК передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його певною частиною.

Для передавання як внеску до статутного фонду (капіталу) господарського товариства права на об’єкти промислової власності мають відповідати певним умовам — критеріям оборотоспроможності: виключності, корисності, відчужуваності, можливості їх грошової оцінки, інвестиційної привабливості1.
(1Атаманова Ю. Є. Права промислової власності як форма участі в господарських товариствах. — Х., 2003. — С. 5.)

Найбільш популярними об’єктами інтелектуальної власності, права на які можуть бути внеском до статутного капіталу юридичної особи, є об’єкти промислової власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки. Подекуди юридичні особи створюються саме заради реалізації винаходів. Щоб максимально захистити товариство від можливих недобросовісних дій власника прав на об’єкт промислової власності, товариству вигідно одержати ці права у повному обсязі (виключну ліцензію). Це може бути вигідно і для автора винаходу, оскільки він вкладає лише «інтелект», тоді як інші — гроші. Грошова оцінка винаходів може бути дуже високою. Слід також враховувати, що однакових винаходів не буває, а тому порівнювати оцінку винаходу немає з чим. Це може бути використано недобросовісними учасниками, котрі малоефективний винахід оцінюють невиправдано високо.

Конструктивні ідеї щодо оцінки об’єктів інтелектуальної власності, які передаються до статутного капіталу, містить лист Держкомпідприємництва від 15.11.2002 р. № 4-451-2030/6118:

«Документом, що може підтверджувати внесок засновника (учасника) господарського товариства до статутного фонду у вигляді права на використання ноу-хау, може бути акт оцінки майнових прав, ліцензійний договір на використання ноу-хау, договір купівлі-продажу ноу-хау».

Цікавими є й інші ідеї, викладені у листі:

- право на використання ноу-хау може бути внеском до статутного фонду товариства;

- чинним законодавством не передбачено, який саме документ повинен подаватися до органу реєстрації як підтвердження внеску учасників (засновників) товариства до статутного фонду та його оцінки, якщо внесками є майнові права на інтелектуальну власність, крім випадків, коли внеском є державна або комунальна частка майна;

- для оцінки рекомендовано керуватись нормами Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», в якому статтею 12 визначено, що документом, який містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, є акт оцінки майна;

- способи експертної оцінки вартості нематеріальних активів, що є об’єктами права власності, наведені в розділі III Порядку експертної оцінки нематеріальних активів, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Державного комітету з питань науки і технологій від 27.07.95 № 969/97.

Ускладнює внесення до статутного капіталу внеску у вигляді об’єктів інтелектуальної власності передбачена законом спеціальна форма розпорядження майновими правами на інтелектуальну власність. Відповідно до ст. 1107 ЦК це може бути виключно письмовий договір (з винятками, прямо передбаченими законом). У разі недодержання письмової форми такий договір є нікчемним. На думку Міністерства освіти і науки України, внесок ноу-хау до статутного фонду товариства повинен бути оформлений ліцензійним договором на використання ноу-хау або договором про передавання прав на ноу-хау. Оцінка його вартості повинна проводитися з дотриманням норм Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р.2. Висловлюється думка, що знання та досвід можуть стати внеском до статутного капіталу лише за умови їх формалізації, тобто об’єктування у вигляді інформації. Нематеріальні об’єкти, не відокремлені від суб’єкта-носія, виконують функцію індивідуалізації самого володільця — роблять неповторною його особистість3.
(2Лист Міністерства освіти і науки України від 30.10.2002 р. № 16-07/3483 «Щодо ноу-хау у статутному фонді товариства».
3Атаманова Ю. Є. Права промислової власності як форма участі в господарських товариствах. — Х., 2003. — С. 10.)

Отже, для передавання прав на інтелектуальну власність доведеться не лише передбачити такий внесок в установчому документі, але й після реєстрації товариства укласти відповідний договір. Бо інакше за таких умов зобов’язання учасника матиме характер обіцянки.

З огляду на можливість придбання права на використання об’єктів інтелектуальної власності в інший спосіб О. Янкова пропонує виключити їх з переліку ймовірних внесків. Пояснюється це тим, що:

- визнання об’єктом авторського права не гарантує якості та корисності внеску;

- права на об’єкти інтелектуальної власності термінові;

- не всі об’єкти інтелектуальної власності підлягають державній реєстрації та не завжди можна перевірити їх передавання;

- об’єктом передавання тут виступає право користування, яке в Україні є не об’єктом права власності, а властиве зобов’язальним відносинам. Фактично відбувається поступка правом вимоги не створеному ще суб’єкту. Проблематичною ця поступка правом є ще й тому, що закон вимагає її обов’язкового додаткового оформлення письмовим ліцензійним договором, а в разі передавання права користування об’єктом промислової власності договір повинен реєструватися і в Державному патентному відомстві України4.
(4 Янкова О. С. Правове регулювання статутного фонду комерційних організацій. — С. 13.)

З наведеними аргументами слід погодитися. Але не з висновком. Навряд чи слід боротися з недоліками законодавства шляхом заборони учасникам інвестувати до статутного капіталу права інтелектуальної власності.

Заслуговують на увагу міркування Ю. Атаманової, яка запропонувала надати учасникам можливість робити внески у вигляді прав інтелектуальної власності в частині, що перевищує законодавчо встановлений мінімальний розмір статутного фонду (тобто права промислової власності не повинні входити до мінімального статутного капіталу)5.

(5Атаманова Ю. Є. Права промислової власності як форма участі в господарських товариствах. Х., 2003. — С. 6.)