Теорія і практика цивільного права усе більшу увагу приділяє проблематиці авторського права, що викликається, по-перше, прийняттям нового Цивільного кодексу України, а, по-друге, змінами та доповненнями, внесеними до Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Зокрема, ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у редакції Закону від 11 липня 2001 року було доповнено частиною 3, відповідно до котрої співавторством є також право на інтерв’ю. Співавторами на інтерв’ю виступають, з одного боку, особа, що дає інтерв’ю, і, з іншого — особа, котра його бере. Опублікування запису інтерв’ю, таким чином, допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв’ю.

Іншими словами, чинне законодавство України про авторське право визначає інтерв’ю як об’єкт авторського права.

У цій статті буде розглянуто авторсько-правову природу інтерв’ю, для чого попередньо слід визначити його поняття.

ПОНЯТТЯ ІНТЕРВ’Ю

У тлумачному словнику української мови під інтерв’ю мається на увазі призначена для опублікування у пресі, передачі по радіо, телебаченню розмова журналіста із політичним, громадським або будь-яким іншим діячем і т. ін., прес-конференція [1].

Із цього роз’яснення можна зробити висновок, що інтерв’ю може бути взятим не обов’язково у якогось діяча, але й у будь-якої іншої людини, якщо вона може відповісти на запитання, поставлені журналістом.

Це підтверджується визначенням поняття інтерв’ю, яке пропонує юридична література.

Наприклад, В.Л. Чертков відзначає, що під інтерв’ю слід розуміти зустріч, у процесі якої письменник, репортер або коментатор отримує від співбесідника інформацію для опублікування [2].

Таким чином, із вищезазначених пояснень можна зробити висновок, що інтерв’ю становить бесіду, у якій обов’язково бере участь журналіст або письменник, і яка є призначеною для донесення останніми інформації до широкого кола людей за допомогою преси, радіо або телебачення...

Повний текст статті на сторінці сайту