Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій в Україні, затверджене Указом Президента України від 18 вересня 1992 року № 479/92 (далі — Тимчасове положення) відповідно до Указу Президента України від 22 червня 1994 року № 324/94 у частині, що стосується об’єктів промислової власності, втратило чинність. Виняток становлять пункти 54, 59, 60, 61, 62, 68 і 70.

Втратив чинність і пункт 51 цього положення, що визначав розмір винагороди авторові за використання створеного ним «службового» винаходу.

Чинне законодавство України, зокрема стаття 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі — Закон) як у редакції від 15 грудня 1994 року, так і в редакції від 1 червня 2000 року не містять норм, що обмежували б мінімальний розмір винагороди авторові службового винаходу.

Відповідно до п. 3 постанови Верховної Ради України від 23 грудня 1993 року № 3769-XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» Закон застосовується до правовідносин, що виникли після введення його в дію, тобто з 1 липня 1994 року.

Згідно з нормою п. 51 Тимчасового положення і нормою статті 9 Закону розмір і порядок виплати винагороди визначаються умовами договору між винахідником і власником патенту, тобто наявність такого договору є необхідною умовою для виплати винагороди за взаємною згодою сторін. У договорі мають бути чітко визначені порядок визначення розміру винагороди і порядок її виплати.

Якщо договір про розмір і порядок виплати винагороди між автором винаходу і власником патенту на виконання норми п. 51 Тимчасового положення було укладено до 1 липня 1994 року, то він зберігає чинність і після набрання чинності Законом незалежно від дати початку використання винаходу.

Якщо використання винаходу розпочалося до 1 липня 1994 року, а договір про розмір і порядок виплати винагороди з якоїсь причини не було укладено, то такий договір необхідно укласти в даний час, при цьому винагорода за час використання винаходу до 1 липня 1994 року має визначатися відповідно до п. 51 Тимчасового положення. Після вказаної дати — за взаємною згодою сторін.

Якщо договір між автором винаходу і власником патенту про розмір і порядок виплати винагороди відсутній або укладений, але його норми викликають спори щодо їх застосування, то такі спори вирішуються у судовому порядку.

Згідно з формулами 1-3 Тимчасової методики (основних положень) визначення доходу від використання винаходів і раціоналізаторських пропозицій (далі — Тимчасова методика), затвердженої 1 грудня 1992 року Головою Державного патентного відомства України і погодженої Міністерством фінансів України і Міністерством статистики України, дохід від використання винаходу визначається як приріст прибутку від реалізації продукції, одержаний у розрахунковому періоді у порівнянні з попереднім періодом.

На практиці, може скластися така ситуація, що з причин, незалежних від використання зазначеного винаходу, приріст прибутку відсутній чи навіть має місце збитковість через зниження прибутку, одержаного від реалізації (у розрахунковому періоді) продукції, виготовленої із застосуванням винаходу, тобто використання винаходу не вплинуло на одержання доходу, визначеного із застосуванням Тимчасової методики. У такому разі розмір винагороди може бути визначений як частка собівартості реалізованої продукції, виготовленої із використанням винаходу, що припадає на винахід. Однак це має бути передбачено умовами договору.

Частка собівартості, що припадає на винахід, визначається згідно з пунктом 2.5 Тимчасової методики.

Згідно зі статтею 429 Цивільного кодексу України (від 1 січня 2004 року, далі — ЦКУ) майнові права інтелектуальної власності на об’єкт (зокрема — на винахід), створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює (роботодавцю), спільно, якщо інше не встановлено договором.

У разі спільного володіння винаходом не може вживатися поняття винагороди винахідникові за використання створеного ним винаходу. Разом з тим, відповідно до статті 427 ЦКУ, майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.

Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Стосовно винаходів таким є Закон, зокрема норма статті 9.

Таким чином, якщо між винахідником і роботодавцем буде укладений договір про передання роботодавцю належних винахідникові майнових прав на створений винахід, то окремою умовою цього договору може бути умова щодо виплати роботодавцем винагороди винахідникові у порядку, встановленому статтею 9 Закону.

Глава 41 четвертої книги ЦКУ (статті 481-484) містить норми, що регулюють правовідносини щодо раціоналізаторської пропозиції.

Частиною першою статті 483 визначено, що суб’єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана, а частиною першою статті 484 визначено, що автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана. Однак ЦКУ не містить визначення того, що слід розуміти під поняттям «добросовісне заохочення» .

Іншим нормативним актом, що регулює правовідносини щодо раціоналізаторської пропозиції є Тимчасове положення, яке слід застосовувати у частині, що не суперечить нормам глав 35 і 41 ЦКУ.

Пункт 53 Тимчасового положення містить норми, що визначають право автора раціоналізаторської пропозиції на винагороду та порядок визначення її розміру. Таку винагороду слід розглядати як варіант добросовісного заохочення.

Як показник результатів господарської діяльності юридичної особи, що вибирається для визначення розміру авторської винагороди винахідникові чи авторові раціоналізаторської пропозиції, можна застосовувати дохід, прибуток, економічний ефект, одержаний від використання об’єкта у виготовленій продукції, собівартість чи ціна цієї продукції тощо.

Цей показник, порядок і методику його визначення слід указати в договорі про розмір і порядок виплати винагороди, про необхідність укладання якого йшлося вище.

У разі, якщо показником ефективності вибрано економічний ефект, то рекомендується для його визначення використовувати «Методику (основные положення) определения экономической эффективности использования в народном хозяйстве новой техники, изобретений и рационализаторских предложений», затверджену постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах науки і техніки, Держпланом СРСР, Академією наук СРСР, Державним комітетом у справах винаходів і відкриттів СРСР від 14.02.1977 р. № 48/16/13/3 (Москва, 1977).

Якщо таким показником вибрано прибуток, то визначати його рекомендується згідно з методичними рекомендаціями «Визначення прибутку від використання об’єктів промислової власності» (Методичні рекомендації), затвердженими наказом Держпатенту України від 26 серпня 1998 року № 80 (газета «Світ» № 33, вересень 1998 року, «Методики оцінки прав інтелектуальної власності» (збірник), УкрІНТЕІ, ІІВП, Київ, 1998, ст. 8).

Якщо економічним показником для визначення розміру винагороди вибрано дохід, то рекомендується використовувати «Тимчасову методику (основні положення) визначення доходу від використання винаходів і раціоналізаторських пропозицій», затверджену головою Держпатенту України 1 грудня 1992 року за погодженням з Мінстатом і Мінфіном України (газета «Інновація», грудень 1992 року, «Методики оцінки прав інтелектуальної власності» (збірник), УкрІНТЕІ, ІІВП, Київ, 1998, ст. 38).

Останні два документи Державним департаментом інтелектуальної власності передано для розміщення у базі «ЛігаБізнесінформ».

З метою надання методичної допомоги суб’єктам взаємовідносин щодо об’єктів права інтелектуальної власності, в тому числі й щодо винагороди, Міністерством освіти і науки України (Держдепартаментом) розроблено зразки деяких договорів, зокрема договорів про розмір і порядок виплати винагороди. Ці зразки затверджено наказом МОН від 28 грудня 2004 року № 986. Наказ опубліковано у № 2 журналу «Інтелектуальна власність» за 2005 рік, але без додатків, оскільки вони мають дуже значний обсяг.

З метою врегулювання питань виплати авторської винагороди творцям винаходів, раціоналізаторських пропозицій, інших об’єктів права промислової власності доцільно розробити і в установленому порядку ввести в дію внутрішній документ з регулювання винахідницької і раціоналізаторської діяльності на підприємстві.