Довгий час Україна займає одне із «провідних» останніх місць в європейських та американських звітах про стан захисту інтелектуальної власності в світі. У відповідь на занепокоєність європейської та світової спільноти українською державною пропагандою дуже гостро ставиться питання підробки об’єктів авторського права. Піратство для України є не лише додатковою підставою для згадок про нашу державу у пресі цивілізованого світу, але й одним із гальм для інтеграції до світових глобальних об’єднань. Приниженим і зганьбленим, не маючи важелів для того, аби раз і назавжди побороти піратство, нам залишається лише соромитись того, що більшість кінофільмів канського фестивалю українські кіномани бачать раніше за своїх західних колег, того, що книги Біла Гейтса читаються у піратському варіанті, а посередня провінційна збанкрутіла компанія має на своїх комп’ютерах Windows XP та сімейство Microsoft Office.

Але коли Соні Боно (Sonny Bono) пропагує американські цінності та захист прав інтелектуальної власності як частину цих багатовікових цінностей, хіба він згадує про те, що Сполучені Штати самі довгий час були найбільшою світовою країною-піратом, де визнавались лише авторські права американських громадян. А хто сьогодні взагалі замислюється про позитивний бік інтелектуального піратства та, в свою чергу, негативний вплив тотального контролю за контентом [під поняттям «контент» ми розуміємо все те, що охоплюється прийнятим у світі поняттям content, тобто власне інформаційне наповнення, вміст творів літератури, науки, мистецтва, іншого об’єкту авторського права — Авт.]? Сьогоднішній стан речей в сфері інтелектуальної власності взагалі та авторського права зокрема є результатом тієї самої пропаганди. Пропаганди, яка ведеться, як це не дивно, не знедоленими авторами, а досить впливовими медійними гігантами.

Давайте спробуємо розглянути поняття інтелектуального піратства в його історичній динаміці та відповісти на питання, чому США, які на...

Повний текст статті на сторінці сайту