Державна податкова адміністрація України листом від 15.05.2000 р. № 3431/5/15-1116 “Щодо питання, чи підпадає винагорода за надання власником охоронного документа дозволу на використання об’єкта промислової власності на підставі ліцензійного договору будь-якій особі під поняття роялті” (надалі — Лист ДПАУ) фактично знищила (у податковому розумінні) поняття ліцензій та плати за них при використанні інтелектуальної (промислової) власності. ДПА України вважає, що платежі за ліцензійними договорами щодо використання промислової власності не підпадають під визначення терміна роялті.

Нагадаємо, що відповідно до нового визначення терміна роялті, яке запроваджено Законом України від 02.03.2000 р. № 1523-III “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування”, роялті — платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінофільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності у володіння, розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати чи відчужити іншим способом такий об’єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов’язковим згідно із законодавством України (визначення роялті наведено у пункті 1.30 статті 1 Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (надалі — Закон).

На підставі цього ДПА України робить висновок, що зазначеною нормою Закону не передбачено віднесення винагороди за надання власником документа дозволу на використання об’єкта промислової власності на підставі ліцензійного договору будь-якій особі під поняття роялті, що межує з міжнародним скандалом. Напевно, такий висновок народився в ДПА України через відсутність у визначенні слів ліцензійний договір, промислова власність. Спробуємо розібратися і довести правоту власників інтелектуальної власності.

Відповідно до статті 1 “Паризької конвенції з охорони промислової власності” від 20.03.1883 р. (СРСР підписав Конвенцію 12.10.67 р., ратифікував 19.09.68 р. із застереженням і заявою, а Конвенція є чинною і в Україні), об’єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки походження або найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції. Промислова власність розуміється в найширшому значенні і поширюється не тільки на промисловість і торгівлю у власному значенні слова, але й на галузі сільськогосподарського виробництва, видобувної промисловості, на всі продукти промислового або природного походження, як, наприклад, вино, зерно, тютюнове листя, фрукти, худоба, копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно.

А закони України від 15.12.93 р. № 3687-XII “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, № 3688-XII “Про охорону прав на промислові зразки”, № 3689-XII “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” ґрунтуються на Паризькій конвенції про охорону промислової власності, причому остання має пріоритет перед законами України у сфері інтелектуальної власності. Таким чином, ми виявили, що патенти, корисні моделі, промислові зразки, зареєстровані товарні знаки на товари, послуги, торгові марки є промисловою власністю. І саме вищеназвані продукти інтелектуальної творчості входять до визначення поняття роялті в Законі. Таким чином, плата за використання промислової власності є роялті згідно з міжнародним та українським законодавством.

Відповідно до статті 41 Закону України від 07.02.91 р. № 697-XII “Про власність”, об’єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці.

Відповідно до частини сьомої статті 28 Закону України від 15.12.93 р. № 3687-XII “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, власник патенту надає будь-якій особі дозвіл (видає ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) такий дозвіл надається тільки за погодженням із державним експертом. За ліцензійним договором власник патенту (ліцензіар) передає право на використання винаходу (корисної моделі) іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов’язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені договором про виключну або невиключну ліцензію.

Таким чином, нам вдалося пов’язати між собою поняття роялті, промислова власність та ліцензійний договір. Це один ланцюг: спочатку створюється промислова власність, за яку власник на підставі ліцензійного договору отримує роялті. Але якщо в ДПА України і цього не зрозуміють, то є рятівний лист Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 29.06.2000 р. № 06-10/342 “Про оподаткування прибутку підприємств”, в якому прямо говориться, що право власності на винахід (корисну модель) засвідчується патентом, право власності на знаки для товарів і послуг — свідоцтвом. А власник патенту або свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання об’єкта промислової власності на підставі ліцензійного договору, за яким користувач сплачує власнику об’єкта промислової власності визначену договором винагороду (платіж) (періодичні платежі) за надане йому право користування таким об’єктом власності.

Зазначені платежі підпадають під визначення терміна роялті, наведеного в абзаці першому пункту 1.30 статті 1 Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (із внесеними змінами). Згідно із підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону, платежі у вигляді роялті включаються до складу валових доходів платника податку, який їх одержує, та відповідно до підпункту 5.4.2 статті 5 Закону — до складу валових витрат платника податку, який їх сплачує.