Об’єкти інтелектуальної власності цікаві компаніям, оскільки з ними можна зробити наступне.

1. Вигідно продати.
Інтелектуальної власності властиві всі звичайні атрибути власності — нею можна володіти, розпоряджатися, користуватися й ефективно торгувати. Практика перепродажу патентів і укладання ліцензійних договорів існує в різних галузях. Приміром, на фармацевтичному ринку одна компанія проводить дослідження, одержує документи, що підтверджують її права інтелектуальної власності, а виробництвом займається вже інша.

2. Врахувати при оцінці вартості компанії.
У практиці був такий випадок, коли вартість товарного знаку вплинула на оцінку українського підприємства транснаціональною компанією. Мова йшла про ліцензії НБУ для перерахування коштів за рубіж в оплату за акції. І щоб обґрунтувати суму, що перелічується, необхідно було показати вартість компанії (на біржі акції не продавалися). Підприємство в Україні не було високоприбутковим, але володіння правами на всесвітньо відомий знак для товарів і послуг дозволило підтвердити реальну ринкову вартість акцій.

3. Описати в бізнес-плані для залучення банківського кредиту.
По суті, кожна бізнес-ідея вже може розглядатися як об’єкт інтелектуальної власності. І якщо вона унікальна і належним чином захищена, це істотний аргумент на користь позичальника. Тобто ідеальний для банку інноваційний бізнес-проект припускає проходження повного циклу — від народження ідеї до одержання патенту.

4. Використовувати для легальної оптимізації фінансових потоків.
При виплаті роялті (плати за користування об’єктом інтелектуальної власності) з України за рубіж стягується податок на репатріацію прибутку по загальній ставці 15%. Однак між деякими країнами укладені міждержавні конвенції щоб уникнути подвійного оподатковування, по яких ставка такого податку знижена і навіть може дорівнювати 0%. Тому західні компанії, створюючи в Україні підприємства, споконвічно планують, як вони будуть оптимізувати фінансові потоки, під чиєю юрисдикцією буде знаходитися власник об’єкта інтелектуальної власності, з яким буде укладатися ліцензійний договір, щоб потім у цю юрисдикцію здійснювалися платежі.

Але щоб реалізувати перераховані потенційні переваги, об’єкти інтелектуальної власності необхідно юридично захищати. У випадку порушень прав інтелектуальної власності потерпіла сторона має право захищати свої інтереси в судовому порядку. А може натиснути на адміністративні важелі, задіявши можливості таких інститутів, як МВС, Держдепартамент інтелектуальної власності, Міносвіти, ДТСУ, СБУ, ДПАУ, АМКУ.

У той же час юридичний захист — тільки один із двох базових принципів управління нематеріальними активами. Ще один — коректна економічна оцінка кожного приналежної компанії об’єкта, для чого необхідно вибрати адекватну методику, а при необхідності — підібрати компетентних експертів.

Повний текст статті в журналі «Бізнес»