Відповідно до ст.ст. 32, 33 Закону України «Про авторське право та суміжні права» використання твору будь-якою особою припускається винятково на основі авторського договору, який має бути укладений у письмовій формі

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Г. до ТзОВ «П», В. про виплату компенсації за порушення авторського права та виплати компенсації за порушення авторського права та зобов’язати припинити порушення авторського права, зустрічному позову ТзОВ «П» до Г. про відшкодування шкоди, встановив наступне.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить виплатити компенсацію за порушення її авторського права, а саме виключного майнового права на надання дозволу на демонстрацію об’єкта авторського права в сумі 212 000 грн та зобов’язати відповідачів припинити його порушення.

Позивач та його представники, з’явившись в судове засідання, підтримали позов та просили його задовольнити, в зустрічному позові просили відмовити.

Представники відповідача, з’явившись в судове засідання, проти позову заперечували, посилаючись на те, що позивачка недобросовісно поставилась до виконання обумовленої між сторонами роботи, а саме розробки концепції виставки, її проекту, монтажу виставки, її декорування, освітлення тощо, тому вказана робота оплачена не була та, в свою чергу, пред’явили зустрічний позов про відшкодування шкоди, завданої відповідачу — ТзОВ «П» такими діями позивача на суму 34 217,84 грн.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши та оцінивши отримані в ході судового розгляду докази, оцінивши їх у сукупності, вважає, що первинний позов підлягає задоволенню, а зустрічний задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є автором твору художнього дизайну «Виставка роботів доісторичних тварин «Світ Динозаврів», у встановленому законом порядку вказаний твір зареєстровано в державному департаменті інтелектуальної власності Міністерства науки та освіти України 23 червня 2004 р. як об’єкт авторського права. Вказаний твір був створений на замовлення відповідача В., домовленість про розмір сплати за створення даного твору була усною. З матеріалів справи, пояснень відповідача, фотоматеріалів, які приєднані до матеріалів справи, вбачається, що для створення експозиції виставки відповідач використовував твір художнього дизайну, який створив позивач, на його основі виготовив матеріальне втілення ідеї, матеріальні об’єкти виставки, що не оскаржується відповідачами.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права» до майнових прав автора належить виключне право автора на використання твору, виключне право на дачу дозволу або заборони використання твору іншим особам. Згідно із ст. 31 зазначеного Закону та ст. 426 ЦК України автор може передати свої майнові права, вказані в ст. 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю або частково. Передача майнових прав автора оформлюється авторським договором. Відповідно до ст.ст. 32, 33 даного Закону використання твору будь-якою особою припускається винятково на основі авторського договору, який має бути укладений у письмовій формі.

На основі викладеного суд вважає, що оскільки позивач не укладав договір з відповідачами на передачу майнових прав, як це передбачено законом, використання ними об’єкта авторського права відбулось не на законних підставах у порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Вирішуючи вимогу про розмір компенсації за порушення прав позивача, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 33 зазначеного Закону авторська винагорода призначається у вигляді відсотків від прибутку, отриманого від використання твору, або у фіксованій сумі, при цьому ставки не можуть бути нижчими за мінімальну ставку, встановлену Кабміном України. За таких обставин, враховуючи довідку від 7 жовтня 2004 р., надану відповідачем, про розмір отриманого прибутку від реалізації послуг виставки, з якої випливає, що за три дні дохід становив 463 678 російських рублів, що за курсом НБУ станом на квітень 2004 р. становило 86 244,10 грн, з урахуванням того, що форма участі позивача в створенні виставки складається з компіляції вихідних даних, на основі яких створювалося матеріальне втілення, з врахуванням отриманого авансу в розмірі 5 300 грн, вважає, що сума компенсації, заявлена позивачем, є обґрунтованою.

Вирішуючи зустрічний позов, суд не може взяти до уваги посилання позивача за зустрічним позовом на те, що між сторонами мали місце відносини, що виникли з договору підряду, за яким відповідачка була зобов’язана розробити проект виставки, список матеріалів та специфікацію, надати проект на затвердження, виконати монтаж виставки, освітлення тощо, як випливає з пояснень представників відповідача, позаяк відповідно до ст. 208 ЦК України договори між юридичними та фізичними особами мають бути оформлені письмово. На основі викладеного, з врахуванням оскарження відповідачки про прийняття на себе подібних обов’язків, суд ставиться до даних пояснень критично. Водночас, представник позивача за первинним позовом підтримав позицію, що ТзОВ «П» виступало замовником утворення об’єкта авторського права, отже, вважає себе власником виключних майнових прав. Розглядаючи вказану позицію, суд не може прийняти її, оскільки такий договір сторона не надала, розроблені проекти договорів не підписані з огляду на незгоду з ними відповідачки, окрім того, суд бере до уваги, що обидва проекти договорів, що надали сторони, не дають підстав вважати, що договорами передбачалось оформити правовідносини сторін, позаяк відповідачі контрагентами за ними не вказані взагалі.

При вирішенні питання про те, з кого з відповідачів слід стягнути компенсацію за порушення авторського права, суд ураховує, що використання твору автора товариством «П», яке є організатором виставки та її експонує, отримуючи за це прибуток, відповідач В. є тільки директором вказаного підприємства.

У зв’язку з тим, що вимоги позивача за основним позовом підлягають задоволенню, з відповідача «П» має бути стягнено державне мито відповідно до ст. 75 ЦПК України.

На основі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 206, 208, 426 ГК України, ст.ст. 15, 32, 33 Закону України «Про авторські та суміжні права», ст.ст. 15, 15-1, 30, 62, 202, 202-1, 203 ЦПК України, суд вирішив позов Г. до ТзОВ «П» про виплату компенсації за порушення авторського права задовольнити та зобов’язати припинити порушення авторського права.

Стягнути з ТзОВ «П» на користь Г. 212 000 грн компенсації за порушення авторського права.

Зобов’язати ТзОВ «П» не використовувати без дозволу Г. твір художнього дизайну «Виставка роботів доісторичних тварин «Світ Динозаврів».

Стягнути з ТзОВ «П» на користь держави мито в розмірі 1 700 грн.

На рішення може бути подано апеляцію до апеляційного суду м. Києва протягом одного місяця.