Так буває

Крадіжка інформації не є рідкістю в будь-якій сфері діяльності, зокрема у журналістиці. Буває, вигадуєш тему, збираєш інформацію, пишеш текст майбутньої статті і перед самою версткою... виявляєш схожу за тематикою публікацію в конкуруючому виданні. Готовий матеріал лягає в ящик до кращих часів, а автору доводиться шукати нову тему і знову вирушати за інформацією... Трапляються в житті неприємні збіги. Проте на третій-четвертий раз мимоволі починаєш замислюватися, а чи не проговорився хтось конкурентам?

Приблизно те саме відбувається і з комерційними проектами. Поки новий продукт чи послуга лише готується до виходу на ринок — конкуренти вже запустили рекламу аналогічного товару. Тепер те, що мало підкорити споживачів своєю новизною, у кращому випадку зможе посісти своє місце серед аналогічних товарів.

Винуватцями такого розчарування нерідко стають працівники підприємства, які з корисливих мотивів, злого наміру чи просто через безтолковість передали зацікавленим особам секретну інформацію про новий проект. Дві-три фрази, кинуті ненавмисно на корпоративній вечірці, або короткий лист по e-mail можуть порушити плани підприємства і стати причиною значних збитків.

Хто зраджує

Бізнес-розвідники давно зробили для себе висновки про особисті якості працівників, які легко діляться своїми і чужими секретами (про шпигунство див. Контракти, № 43, с. 34-39). Досвід професійних вербувальників показує, що найлегше йдуть на зраду люди емоційно нестійкі, з низькою чи, навпаки, завищеною самооцінкою, розчаровані у своїх здібностях, незадоволені службовим чи матеріальним становищем, хвалькуваті, брехливі, боязкі, заздрісні, егоїстичні, недисципліновані, неакуратні, безвідповідальні, схильні до алкоголю і наркотиків.

Відповідно керівникові слід прагнути до того, щоб у людей, причетних до комерційних секретів фірми, зазначених якостей або не було, або щоб вони не зашкалювали. Однак людей без негативних якостей не існує. Деякі вади цілком компенсує захоплення роботою, співпереживання успіхам і невдачам компанії. Якщо менеджменту вдається зробити підлеглих своїми друзями, однодумцями і компаньйонами, вони не підуть на зраду — для них це стане рівноцінним зраді самим собі.

Де живуть патріоти

Керівникові, розповідаючи про потреби підприємства, важко викликати співчуття у працівника, який, наприклад, уже третій рік не був у відпустці. Набагато ефективніше розвивати патріотичні почуття персоналу, перейнявшись потребами членів колективу.

Американський психолог Абрахам Маслоу (Abraham Maslow) виокремив п’ять груп основних потреб індивіда: фізіологічні, у гарантуванні безпеки, у спілкуванні й контактах з іншими людьми, у суспільному визнанні своєї значущості (отриманні високого соціального статусу), у самореалізації. Знаючи цей науково встановлений факт, можна передбачити, що, створивши на підприємстві умови для задоволення працівниками потреб у реалізації їхніх здібностей і потенціалу, у суспільному визнанні значущості їхніх успіхів, можна створити сприятливий соціально-психологічний клімат, знизити плинність кадрів, сформувати «фірмовий патріотизм».

Як досягти такої ідилії — окрема тема. Поки що зазначимо, що бездарне формування корпоративного духу викликає в працівників швидше цинізм, ніж патріотизм. Проте якщо компанії все-таки вдалося створити здоровий корпоративний дух, у такій обстановці малоймовірна поява працівника, який намагається самоутвердитися шляхом передачі конкурентам відомостей, які не підлягають розголошуванню. А якщо такий і з’явиться, то поряд завжди будуть патріотично налаштовані колеги, які з власної ініціативи намагатимуться завадити товаришеві зашкодити підприємству. На думку російських фахівців у сфері безпеки, цілком надійним можна вважати колектив, у якому на 8-10 лояльних, патріотично налаштованих працівників середньої ланки припадає один такий, що вагається, є потенційно готовим до негласної співпраці з іншими структурами.

Домогтися такої пропорції в колективі і таким чином мінімізувати витік конфіденційної інформації найлегше на підприємстві, де:

- створено дієву систему матеріальних стимулів;

- кожен працівник забезпечений довготривалою роботою;

- до підлеглих ставляться як до самостійних індивідів;

- є перспектива участі в прибутку підприємства;

- створено можливості для просування по службі;

- забезпечена участь усього персоналу у виробленні рішень;

- створено гнучку, не травмуючу систему звільнень.

Створення сприятливої атмосфери на підприємстві фахівці вважають чи не основним заходом запобігання витоку конфіденційної інформації через працівників. Це пояснюється тим, що притягнути працівника до адміністративної чи карної відповідальності за розголошування комерційної таємниці дуже складно (див. «Думки експертів»). Однак якщо зібрати всі доступні способи запобігання порушенням, виходить цілком ефективний комплекс заходів, продумана реалізація якого може стати надійним захистом від розбазарювання конфіденційної інформації працівниками підприємства.

Комплексний підхід

Юристи, кадровики і експерти з безпеки стверджують, що домогтися максимального ефекту в справі збереження фірмових секретів можна, лише об’єднавши юридичні, адміністративні та соціально-психологічні заходи із запобігання розголошуванню внутрішньої інформації. (див. Схему захисту).

Юридичні заходи включають в себе документальне оформлення переліку відомостей, які є комерційною таємницею, і складання супутніх документів. Складаючи список, не слід забувати, що Кабінет Міністрів свого часу затвердив перелік відомостей, які не можуть бути віднесені до комерційної таємниці (див. «Закон і таємниця»).

«Поки не оформлено відповідні внутрішні документи, комерційної таємниці на підприємстві де-юре не існує і зберігати важливі для компанії відомості ніхто не зобов’язаний», — вважає адвокат Володимир Скуридін. На його думку, перелік відомостей, які є конфіденційною інформацією, слід затвердити наказом. Крім того, доцільно розробити положення про комерційну таємницю, яке регламентує порядок доступу до секретної інформації.

Окрім розпорядних документів юристи радять заготовити бланки спеціальних розписок. Кожен працівник, ознайомившись з переліком секретної інформації і правилами доступу до неї, матиме заповнити бланк розписки і поставити на ньому свій підпис на підтвердження того, що з відповідними наказами ознайомлений і зобов’язується виконувати внутрішні розпорядження. При цьому працівнику бажано нагадати законодавчі норми, які передбачають санкції за розголошування конфіденційної інформації.

Доцільно раз на рік чи навіть на півроку проводити заняття, присвячені питанням зберігання секретів фірми, оскільки згодом людям властиво забувати про свої зобов’язання.

Адміністративні заходи передбачають створення оптимального режиму доступу до комерційної таємниці. З одного боку, обмеження не повинні перешкоджати нормальному робочому процесу на підприємстві, з іншого — перелік працівників, які мають доступ до конфіденційної інформації, має бути максимально звужений. Завдання адміністратора — знайти золоту середину і відобразити збалансовану систему доступу в положенні про комерційну таємницю.

Щонайменше документ має містити відомості про те, які посадові особи і до якої інформації отримують право безперешкодного доступу. У положенні не зайвим також зазначити, що робити, якщо працівникові знадобилася інформація, до якої у нього немає прямого доступу. У великих компаніях для отримання разового доступу до секретної інформації керівникові відповідного рівня направляють службову записку з обгрунтуванням необхідності надання доступу й обсягу необхідних відомостей. Ця процедура також має бути врегульована положенням про конфіденційну інформацію.

Ще одним напрямом адміністративного захисту секретної інформації можна вважати максимальне прискорення впровадження новинок, які становлять інтерес для конкурентів. Це стосується не лише виробництва товарів і послуг, а й реєстрації логотипів, товарних знаків, патентів на винаходи.

Корпоративні й соціально-психологічні заходи. Тут можна виокремити два основних напрями: по-перше, правильний добір і розстановка кадрів, по-друге, як уже зазначалося, використання матеріальних і моральних стимулів для формування лояльного ставлення персоналу до компанії.

Західні фахівці з економічної безпеки вважають, що від правильного добору, розстановки й стимулювання персоналу збереження фірмових секретів залежить щонайменше на 80%. Крім того, необхідно викликати у працівників відчуття невідворотності покарання.

Зворотний ефект

Досвід підказує, що недотримання роботодавцем чесних правил гри щодо персоналу призводить до найнесподіваніших наслідків. Наприклад, непоодинокими є випадки, коли власники цілком солідних організацій підвищували вимоги до працівників, але при цьому планомірно урізали норми оплати праці, роблячи це так, що частина персоналу відчувала себе просто обдуреною. У лічені місяці цілком добросовісні працівники втрачали повагу до компанії загалом і її керівників зокрема, перетворюючись з лояльних працівників на ворогів фірми, таких собі диверсантів-аматорів.

Про розподіл понять

Ігор ПАШИНОВ, заступник начальника юридичного департаменту АКІБ «УкрСиббанк»:

- У теорії права, та й у спеціальній літературі, крім поняття «комерційна таємниця» згадується і словосполучення «службова таємниця». До останнього, вочевидь, відноситься узагальнений перелік відомостей, доступ до яких обмежений колом виконавців зі специфічними службовими обов’язками — таким працівникам заборонено розголошувати ці відомості. Зазначу, що необхідність збереження службової інформації зазвичай не пов’язана з її комерційною цінністю, хоч і не виключається, що вона може мати комерційний характер. Кажучи про інформацію з обмеженим доступом, багато експертів пропонують керуватися таким принципом: якщо конфіденційна інформація має комерційне значення (тобто може бути використана третіми особами в господарській діяльності з метою отримання прибутку), її захист здійснюється в режимі комерційної таємниці. А якщо інформація сама по собі комерційного значення не має (наприклад, відомості про режим робочого дня підприємства, інші правила, встановлені на підприємстві, відносини всередині трудового колективу тощо), то така інформація вже не є комерційною таємницею, але може бути захищена від третіх осіб як конфіденційна. Вважається, що в цьому випадку така інформація є службовою таємницею. Ці поняття слід розрізняти при складанні внутрішніх документів і регламентації відповідальності за витік тієї чи іншої інформації.

Чому зливають

Причини розголошування комерційних секретів*

1. Балакучість працівників, особливо пов’язана з уживанням алкоголю і спілкуванням у дружніх компаніях, — 32%.

2. Прагнення працівників заробити гроші у будь-який спосіб за принципом «гроші не пахнуть» — 24%.

3. Відсутність служби безпеки фірми — 14%.

4. «Радянська» звичка персоналу ділитися досвідом, давати поради — 12%.

5. Безконтрольне використання інформаційних і копіювальних засобів на фірмі — 10%.

6. Психологічні конфлікти між працівниками, між працівниками і керівництвом — 8%.

* Складено за результатами опитувань серед найбільших російських компаній 2003 року.

Що протиставити

1. Разом з керівництвом і експертами спеціаліст з безпеки має визначити перелік відомостей, які є комерційною таємницею. У цьому переліку доцільно зазначити найціннішу інформацію, яка потребує особливої охорони.

2. Встановити терміни, впродовж яких ті чи інші відомості є секретними (або закритими для сторонніх осіб).

3. Виокремити категорії носіїв секретної і закритої інформації — конкретних працівників; документи, вироби, матеріали; технічні засоби зберігання, обробки, тиражування і передачі інформації; фізичні випромінювання.

4. Визначити місце, час і форму зберігання конфіденційної інформації.

5. Скласти схему робіт з конкретними відомостями, які знаходяться на тих чи інших носіях.

Закон і таємниця

Що не є комерційною таємницею**

- установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами;

- інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;

- відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

- документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

- документи про платоспроможність;

- відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

- відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

** З постанови Кабінету Міністрів України № 611 від 9 серпня 1993 року.

Про корпоративний патріотизм

Ольга ВАКУЛЕНКО, начальник відділу роботи з персоналом СК «ИФД КапиталЪ Страхование»:

- На сьогодні в менеджменті не існує визначених методів роботи з персоналом, які повністю виключали б можливість розголошування комерційної таємниці і конфіденційної інформації про компанію. Найефективніший превентивний захід, на мій погляд, — це формувати відданий компанії колектив. Оскільки збереження корпоративних таємниць грунтується виключно на високій лояльності працівників своїй компанії.

Тому необхідно створити і впровадити прозору та зрозумілу персоналу програму мотивації, так званий соціальний пакет та систему винагороди персоналу. Як показує досвід, чинниками, які сприяють формуванню відданості працівників, можуть бути: залежність заробітної плати від стажу роботи в компанії, можливість підвищення своєї кваліфікації, отримання позики на купівлю автомобіля чи нерухомості, медичне страхування та інші соціальні й матеріальні блага. Це саме стосується і планування кар’єри працівників: кожен має чітко розуміти перспективу свого кар’єрного зростання — пропрацювавши в компанії певний час і досягши високих результатів, він може розраховувати на просування службовими сходами.

Базіку не покараєш

Володимир СКУРИДІН, партнер адвокатської консалтингової компанії «Скуридін і Головань»:

- З досвіду роботи у великих компаніях зазначу, що дуже небажано допускати крен у бік адміністративних заходів із захисту комерційної таємниці. Особливо небезпечним є впровадження режиму тотального контролю за діями працівників, який у найскладніших випадках може дійти до відстеження їхньої електронної переписки і телефонних переговорів. Такий підхід врешті-решт призводить до численних конфліктів усередині підприємства, а іноді навіть до деградації та руйнування компанії. Треба бути обережним і вживаючи заходи щодо можливих порушників. Зазвичай до публічних розглядів не доходить — якщо людина відчуває себе винною, щоб уникнути розвитку конфлікту вона зазвичай звільняється «за власним бажанням». Сама по собі підозра у розголошуванні працівником комерційної таємниці не може бути підставою для його звільнення і застосування до нього передбачених законодавством санкцій. Якщо ж звільнений з ініціативи компанії працівник вважатиме, що його звільнили необгрунтовано, він може оскаржити дії керівництва в суді, причому в цьому випадку ймовірність його відновлення на роботі й призначення йому всіляких компенсацій за незаконне звільнення буде доволі великою.