Виключне право особи, яка має авторське право, передбачає право на дозвіл чи заборону, зокрема, відтворення творів, переробку, адаптацію та інші подібні зміни творів, розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору тощо

ЗАТ «Видавництво Е» (далі — Позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з ТОВ «Редакція газети Б» (далі — Відповідач) компенсації за порушення майнових авторських прав, що належать позивачеві, у розмірі 1 581 750 грн, а також про стягнення з відповідача судових витрат.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував та просив провадження у справі припинити, посилаючись на те, що господарськими судами вже розглядався спір між тими ж сторонами, з тих само підстав. Зокрема, було винесено рішення у справах № 12/492 та № 20/693 за позовом ЗАТ «Видавництво Е» до ТОВ «Редакція газети Б» про визнання виключних майнових авторських прав на літературні твори (статті) порушеними.

Позивач подав клопотання про призначення у справі судової експертизи, на вирішення якої він просив поставити питання щодо отриманого відповідачем доходу від публікації статей, авторські майнові права на які належать позивачеві.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 18 лютого 2004 р. на підставі ст. 41 ГПК України у справі призначено судову експертизу, а провадження зупинено до надання висновків судового експерта. Перед експертами були поставлені такі питання: який дохід отримав відповідач від реалізації накладів номерів газети Б, в яких опубліковані статті, авторські майнові права на які належать позивачеві, який дохід отримав відповідач від публікації статей, авторські майнові права на які належать позивачеві, який мінімальний розмір авторської винагороди має сплатити ТОВ «Редакція газети Б» авторам статей та ЗАТ «Видавництво Е» в результаті публікації подібних статей.

14 червня 2004 р. до господарського суду м. Києва надійшли висновки судової експертизи за № 207, з яких вбачається, що від реалізації накладів газети «Б» (№№ 1, 2, 5, 7, 8, 10 за 2002 р.) отримано дохід у розмірі 770 790 грн, а від публікації конкретних статей, авторські майнові права на які належать позивачеві, відповідач отримав дохід у розмірі 56 482 грн.

Щодо розміру мінімальної авторської винагороди, яку б відповідач мав сплатити авторам статей та ЗАТ «Видавництво Е», то експерт зазначив, що такий розмір є договірним і експертним шляхом визначити неможливо.

Експертне дослідження проведено відповідно до вимог Закону України «Про судову експертизу» кваліфікованими експертами, належним чином обґрунтоване, не спростоване сторонами у справі, а тому висновок судової експертизи оцінюється судом як один із належних доказів у справі.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 16 червня 2004 р. провадження у справі поновлено у зв’язку з наданням експертами висновків.

У судовому засіданні представник позивача подав уточнення до позовної заяви, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача за порушення майнових авторських прав позивача компенсацію у розмірі 3 759 мінімальних заробітних плат, тобто 770 595 грн, а також стягнути з відповідача судові витрати, зокрема, на оплату державного мита, інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, витрат на оплату проведення експертизи, а також витрати на оплату послуг адвоката.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував, посилаючись на причини, викладені у відзиві на позовну заяву (відзив у матеріалах справи).

Всебічно та повно дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи та докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Згідно із авторським договором № 34 від 2 квітня 2001 р., укладеним у м. Москва, ЗАТ «Видавництво Е» отримало від ЗАТ «П» (Російська Федерація) виключні авторські майнові права на використання на території України створених журналістами російської газети Э (РФ, м. Москва) статей.

У січні-березні 2001 р. у газеті «Е», яку видає позивач, опубліковані сім статей з російської газети Э.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виключне право особи, яка має авторське право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами, дає їй право дозволяти або забороняти, зокрема, відтворення творів, переробку, адаптацію та інші подібні зміни творів, розповсюджувати твори шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору тощо. Договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі (ч. 1 ст. 33 цього Закону).

У 2002 р. відповідач без укладення письмових авторських договорів із позивачем опублікував у газеті «Б» зазначені сім спірних статей.

28 грудня 2002 р. господарський суд м. Києва прийняв рішення у справі № 12/492, яким визнав порушеними виключні авторські майнові права позивача на одну із статей з боку відповідача. Рішення господарського суду м. Києва від 28 грудня 2001 р. вступило у законну силу.

20 жовтня 2003 р. господарський суд м. Києва прийняв рішення у справі № 20/693, яким визнав порушеними виключні авторські майнові права позивача з боку відповідача на низку статей. Рішення господарського суду м. Києва від 20 жовтня 2002 р. також вступило у законну силу.

Таким чином, у 2001-2002 рр. рішеннями господарського суду м. Києва були встановлені факти порушення майнових авторських прав позивача з боку відповідача на спірні статті. Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішеннями господарського суду м. Києва у справах № 12/492 та № 20/693, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Твердження відповідача, що провадження у цій справі підлягає припиненню, позаяк господарським судом (справа № 12/492 та № 20/693) розглядався спір між тими ж сторонами, з тих само підстав, суд вважає помилковим, оскільки у зазначених справах питання про стягнення компенсації за порушення авторських прав не вирішувалось, посилання на п. «г» ч.1 ст. 52 Закону України «Про авторське право та суміжні права» не робилось, а отже, підстави у вказаних справах були інші, ніж у цій справі.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права», суб’єкти авторського права мають право, зокрема, подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій (ч. 1 ст. 52 цього Закону).

Згідно з п. «г» ч. 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб’єкти авторського права і (або) суміжних прав вправі подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

За таких обставин суб’єкт авторського права має змогу обирати способи захисту порушеного права, одним з яких є компенсація.

ЗАТ «Видавництво Е» звернулось із позовом до ТОВ «Редакція газети «Б» про виплату компенсації у сумі 770 595 грн. Законом України від 25 листопада 2003 р. № 1328-IV на 2004 р. розмір мінімальної заробітної плати встановлений у 205 грн. Тобто позивач просить суд постановити рішення про виплату компенсації у розмірі 3 759 мінімальних заробітних плат (770 595 : 205).

У ч. 2 ст. 432 ЦК України визначено, що суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення.

Пунктом «г» ч. 2 ст. 52 цього Закону передбачено право суду постановити рішення про виплату компенсації у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та виплату відповідачем позивачу компенсації у розмірі 102 500 грн, тобто 500 мінімальних заробітних плат, суд виходить із наступного.

Проведеним спеціалістами Київського НДІ судових експертиз дослідженням об’єктів інтелектуальної власності (висновок № 2207 від 11 червня 2004 р.) встановлено, що від реалізації накладу газети «Б», у номерах якої опубліковані спірні статті, ТОВ «Редакція газети Б» отримало дохід у розмірі 770 790 грн, а від публікації спірних статей, авторські права на які належать позивачеві, відповідач отримав дохід у розмірі 56 482 грн.

Суд при визначенні розміру компенсації також ураховує те, що вихід накладу номера газети не можливий без публікації всіх статей, вихід яких заплановано у номер, а тому дохід від публікації окремих статей є невіддільним від доходу, отриманого від публікації всього накладу номера. Однак судовою експертизою чітко визначено приблизний дохід відповідача від публікації окремих статей, авторські майнові права на які належать позивачеві.

Суд також при визначенні розміру компенсації враховує, що відповідачем порушені авторські майнові права позивача на сім об’єктів авторського права, за порушення прав на кожний із яких може бути призначена компенсація у розмірі, передбаченому п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», а також ураховує те, що впродовж 2002 р. відповідач неодноразово порушував авторські майнові права позивача на спірні статті; при використанні спірних статей відповідач не посилався на особу, яка має авторські майнові права на ці об’єкти; відповідач за рахунок зменшення витрат на придбання авторських прав, утримання журналістів та інших витрат, пов’язаних із створенням журнальних статей, недобросовісно набув певних переваг в економічній конкуренції.

Заперечення відповідача щодо вичерпання позивачем права на використання способів захисту права інтелектуальної власності у зв’язку із прийняттям господарським судом рішень у справах № 12/492 та № 20/693 суд відхиляє з таких підстав.

У п. 7 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 10 червня 2004 р. № 04-5/1107 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» зазначено, що загальні способи захисту права інтелектуальної власності визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. Наведений перелік способів захисту не є вичерпним з огляду на вміщений у цій статті припис про те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З-поміж конкретних способів захисту авторського права у ч. 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачені такі права суб’єкта авторського права:

а) вимагати визнання та поновлення своїх прав, зокрема забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

в) подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

г) подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

д) вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, зокрема призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;

е) брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов’язаних із виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

є) вимагати, зокрема у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

ж) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об’єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;

з) вимагати вжиття інших, передбачених законодавством заходів, пов’язаних із захистом авторського права та суміжних прав.

Таким чином, подання позову про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), зокрема про виплату компенсацій, є окремим способом захисту авторського права.

Суд також відхиляє заперечення відповідача стосовно того, що позивач не надав доказів, що автори спірних статей передали свої майнові права ЗАТ «П», позаяк це питання було предметом судових розглядів. Крім того, як вбачається із рішень господарського суду м. Києва у господарських справах № 12/ 492 та № 20/693, відповідач не заперечує фактів порушення прав позивача та не оспорює його права на спірні статті.

Твердження відповідача щодо наявності права на звернення про стягнення компенсації за опубліковані статті до ТОВ «Редакція газети Б» тільки в авторів статей, суперечить вимогам ст.ст. 7, 15, 31-33, 50 та 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», згідно із якими відповідно до укладеного авторського договору суб’єкт авторського права має право звернутись до суду з позовом про стягнення компенсації. Позивачем наданий авторський договір № 34 від 2 квітня 2001 р., укладений із ЗАТ «П» (Російська Федерація) про надання виключних авторських майнових прав на використання на території України створених журналістами російської газети «Э» (РФ, м. Москва) статей.

Підлягають задоволенню також вимоги позивача про відшкодування відповідачем судових витрат у сумі 5 000 грн на оплату послуг адвоката та витрати на проведення судової експертизи у розмірі 15 070 грн. Зазначені судові витрати підтверджені позивачем належними документами, а саме договором про надання юридичних та консультативних послуг, платіжними дорученнями № 43 від 19 серпня 2003 р. та № 408 від 2 квітня 2004 р. Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги адвоката, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та витрати на сплату державного мита (від яких позивач звільнений, але які підлягають стягненню з відповідача) покладаються на відповідача.

Згідно із ч. 3 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд також приймає рішення про накладення на відповідача штрафу у розмірі 10% суми, присудженої на користь позивача, яка підлягає передачі до Державного бюджету України.

Ураховуючи наведене та керуючись ст.ст. 15, 32, 33, 50 та 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», а також ст.ст. 44 — 49, 77, 82-85 ГПК України, суд вирішив позов ЗАТ «Видавництво Е» задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Редакція газети Б» на користь ЗАТ «Видавництво Е» компенсацію за порушення авторського майнового права позивача у сумі 102 500 грн, витрати по оплаті послуг адвоката у розмірі 5 000 грн, 15 070 грн витрат на оплату судової експертизи, 1 025 грн витрат на оплату державного мита, 118 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з ТОВ «Редакція газети Б» до Державного бюджету України штраф у сумі 10 250 грн.

Рішення набирає законної сили по закінченні десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржено в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.