На головну | Пишіть нам | Пошук по сайту тел (063) 620-06-88 (інші) Укр | Рус | Eng   
У наступних світових війнах буде розвертатися боротьба за інтелектуальну власність, а не за нафту
  новини  ·  статті  ·  послуги  ·  інформація  ·  питання-відповіді  ·  про Ващука Я.П.  ·  контакти за сайт: 
×
Якщо ви помітили помилку чи похибку, позначте мишкою текст, що включає
помилку (все або частину речення/абзацу), і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити нам.
×

Позов до Мінкультури та кіностудії ім. О.Довженка про поновлення порушених авторських прав та відшкодування матеріальної і моральної шкоди

2004-08-12
Київський міський суд
ПРЕЗИДІЯ КИЇВСЬКОГО МІСЬКОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 11.05.99


У березні 1996 р. Л. і М. звернулися в суд із позовом до Міністерства культури і мистецтв України, Національної кіностудії художніх фільмів ім. О.Довженка та дочірнього підприємства МКФ «ФестЗемля» (далі — відповідно міністерство, кіностудія, ДП) про поновлення порушених авторських прав та відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Позивачі зазначали, що відповідачі порушили їхні авторські права на літературний сценарій повнометражного художнього фільму «Записки Кирпатого Мефістофеля», а також авторське право Л. на режисерську постановку однойменного фільму, використавши без їхньої згоди і дозволу створений ними за цим сценарієм фільм, і просили поновити авторські права, стягнути матеріальну шкоду на користь Л. у сумі 135 тис. грн. і М. — у сумі 90 тис. грн., а також відшкодувати моральну шкоду, стягнувши на користь кожного із них по 90 тис. грн.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 1998 р. позов задоволено частково. Визнано незаконним договір, укладений 22 листопада 1994 р. між міністерством і ДП, у частині передачі прав авторів Л. і М. на відтворення твору, його публічний показ, переклад та розповсюдження шляхом теле- і відеопрокату. Заборонено використання названого художнього фільму будь-яким способом без укладення договору з його авторами. Стягнуто на відшкодування матеріальної шкоди з міністерства і ДП на користь Л. по 500 грн. і на користь М. — по 225 грн. із кожного; на відшкодування моральної шкоди з кожного відповідача на користь кожного автора — по 225 грн., а також по 56 грн. 25 коп. державного мита з кожного відповідача. У задоволенні позовних вимог М. про зобов’язання міністерства та кіностудії укласти з ним договір на використання твору відмовлено.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 квітня 1998 р. визнано незаконним укладений 26 квітня 1995 р. договір між: міністерством і кіностудією в частині передачі останній права на реалізацію зазначеного фільму. Стягнуто на відшкодування матеріальної шкоди з міністерства та кіностудії на користь Л. — по 500 грн. і на користь М. — по 225 грн.; на відшкодування моральної шкоди — з міністерства на користь Л. 675 грн. і на користь М. — 225 грн., з кіностудії на користь Л. 450 грн. і на користь М. — 225 грн., а також державне мито: з міністерства — 78 грн. 75 коп., з ДП — 11 грн. 25 коп., з кіностудії — 67 грн. 50 коп.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Київського міського суду від 3 червня 1998 р. рішення Дарницького районного суду від 30 березня 1998 р. та додаткове рішення цього ж суду від 22 квітня 1998 р. залишені без зміни.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі рішень у частині визначення розміру відшкодування заподіяної позивачам матеріальної і моральної шкоди як таких, що суперечать вимогам закону. Президія Київського міського суду визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що між міністерством і кіностудією 2 квітня 1993 р. було укладено угоду, за умовами якої міністерство доручило, а кіностудія зобов’язалася здійснити постановку повнометражного художнього фільму «Записки Кирпатого Мефістофеля» і передати його замовнику. Авторами сценарію були зазначені Л. і М., режисером-постановником — Л.

1 липня 1993 р. кіностудія уклала з позивачами договір про написання ними за романом В.Вінниченка «Записки Кирпатого Мефістофеля» літературного сценарію і передачу його кіностудії для постановки однойменного повнометражного художнього фільму. На цей час у трудових відносинах із кіностудією перебував лише Л. Договір передбачав виплату гонорару та довгострокове співробітництво кіностудії зі сценаристами. Пунктом 17 договору було передбачено, що права та обов’язки за останнім можуть бути передані кіностудією іншій студії з письмової згоди авторів.

Роботу над повнометражним художнім фільмом «Записки Кирпатого Мефістофеля» було завершено 15 липня 1994 р.

27 лютого 1994 р. був опублікований і набрав чинності Закон від 23 грудня 1993 р. ( 3792-12 ) «Про авторське право і суміжні права» (далі — Закон). Відповідно до п. 4 Постанови Верховного Ради України від 23 грудня 1993 р. ( 3793-12 ) про порядок введення в дію названого Закону на твори, які раніше не охоронялись авторським правом, та на об’єкти суміжних прав чинність цього Закону поширюється за умови, що вони випущені в світ, виготовлені та розповсюджені після його опублікування. Тому суд правильно зазначив у рішенні, що відповідачи після набрання Законом чинності не привели свої правовідносини з авторами названого фільму у відповідність із вимогами цього нормативного акта.

Судом також установлено, що після набрання чинності Законом ( 3792-12 ), а саме 22 листопада 1994 р., міністерство уклало з ДП договір, за яким передало йому право реалізації зазначеного фільму на території Російської Федерації для телевізійного показу через один рік після підписання цього договору, для телекомпанії «Останкіно» — з 1 січня 1997 р., для трансляції по кабельному телебаченню — через один рік і шість місяців після підписання договору, для розповсюдження шляхом відеопрокату — через два роки із загальним терміном цих прав п’ять років. Згідно з п. 2.4 цього договору ДП одержувало право дублювати фільм російською мовою за власний рахунок із передачею дубльованого фільму міністерству (таке дублювання було здійснене).

Установлено також, що за договором від 26 квітня 1995 р. міністерство передало кіностудії право реалізації створених на ній фільмів, у тому числі фільму «Записки Кирпатого Мефистофеля».

Оскільки названий твір використовувався відповідачами без укладення договору з позивачами, які мають авторські права, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідачами порушено авторські права Л. і М. на використання цього фільму, а тому відповідно до положень ст. 43 Закону ( 3792-12 ) визнав незаконними умови укладених відповідачами договорів у частині щодо відтворення названого фільму, його публічного показу, перекладу, розповсюдження шляхом теле- і відеопрокату, а також у частині передачі кіностудії права реалізації фільму.

Такі висновки грунтуються на наявних у матеріалах справи письмових доказах, які суд перевірив і яким дав належну оцінку. Із зазначеними висновками обгрунтовано погодилася судова колегія в цивільних справах Київського міського суду і залишила рішення районного суду в цій частині без зміни.

Разом з тим суд не визначив дійсного розміру збитків від порушення відповідачами авторських прав позивачів, безпідставно послався в рішенні на те, що від такого порушення негативні наслідки не настали, неправильно застосував норму матеріального права, яка встановлює розмір відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 44 Закону ( 3792-12 ) особи, авторське право яких порушене, можуть вимагати: відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду; або стягнення на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права; або виплати компенсації, яка визначається судом, у сумі від 10 до 50000 мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, за змістом цієї норми розмір відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної порушенням авторського права, ставиться в залежність від розміру збитків (включаючи упущену вигоду) або ж розміру прибутків порушника, а не від настання будь-яких інших наслідків.

На відшкодування заподіяних збитків позивачі вимагали стягнути з порушників їхніх авторських прав компенсацію: М. — у розмірі 90 тис. грн., а Л. — 135 тис. грн., вважаючи, що саме такий розмір відшкодування покриває заподіяні їм збитки і не перевищує граничного розміру відшкодування, встановленого п. 3 ч. 1 ст. 44 Закону ( 3792-12 ). Суд, не з’ясувавши розміру заподіяних позивачам збитків або ж одержаних відповідачами прибутків та їх співвідношення з вимогами позивачів і пославшись на обставини, з якими Закон не пов’язує розмір відшкодування, визначив останній із порушенням вимог Закону.

Визначаючи розмір відшкодування заподіяної позивачам моральної шкоди, суд не врахував роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 9 постанови від 31 березня 1995 р. N 4 ( v0004700-95 ) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», не мотивував її розміру виходячи з того, що в даному випадку останній повинен дорівнювати сумам, які стягуються на відшкодування збитків. Тому висновок суду щодо відшкодування заподіяної позивачам моральної шкоди не можна визнати законним і обгрунтованим.

Не виконав суд і вимог ч. 2 ст. 44 Закону ( 3792-12 ), згідно з якою крім відшкодування збитків або стягнення прибутків він мав стягнути за порушення авторського права чи суміжних прав і направити до відповідного бюджету штраф у розмірі 10 % від суми, присудженої на користь позивача.

Неправильно визначено також розмір державного мита: з урахуванням сум, стягнутих судом на відшкодування моральної шкоди, яка є вимогою немайнового характеру.

Наведене свідчить про те, що при вирішенні даного спору в частині відшкодування позивачам збитків за порушення їхніх авторських прав суд не додержав вимог статей 15, 30, 62 ЦПК ( 1501-06 ) і норм матеріального права, тому в цій частині судові рішення підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 337, 338 ЦПК ( 1503-06 ), президія Київського міського суду протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 1998 р., додаткове рішення цього суду від 22 квітня 1998 р. та ухвалу судової колегії в цивільних справах Київського міського суду від 3 червня 1998 р. в частині відшкодування збитків, заподіяних позивачам порушенням їхніх авторських прав, скасувала і направила справу в цій частині на новий розгляд.


джерело: «Рішення Верховного Суду України», 2000 р.
корисний матеріал? Натисніть:




2020-11-20
Жива вода
інші статті...
© Ярослав Ващук, 2003-2023
при використанні будь-яких матеріалів сайту посилання на джерело обов'язкове
[pageinfo]
сайты Хмельницкого bigmir)net TOP 100