На сучасному етапі розвитку юридичної науки на Україні особливу актуальність здобувають правові відносини в сфері інтелектуальної власності, що пояснюється спробами гармонізації вітчизняного «інтелектуального» законодавства з європейськими і світовими аналогами. Передбачається насамперед надійний захист товарних знаків, що обумовлено цілком зрозумілими побоюваннями іноземних компаній, що бажають працювати в нашій країні, а також характерною спрямованістю названих законодавств, основна частина яких присвячена регулюванню цієї проблеми. Зокрема, це статті Паризької конвенції по охороні промислової власності, Угода про торговельні аспекти прав на інтелектуальну власність (TRIPS), Рекомендації Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), Договір про закони, що стосуються товарних знаків. Усі згадані документи ратифіковані Україною. Крім того, окремі положення про охорону товарних знаків містяться в Цивільному, Господарському і Кримінальному кодексах України, Законі «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» і ряді інших нормативно-правових документів.

Умовно всі операції зі знаком для товарів і/або послуг можна розділити на три категорії: реєстрація, захист і просування на ринок. Нас цікавлять перші дві. Процедура реєстрації досить чітко описана в Правилах складання і подачі заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг (Правила) і регулюється Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Донедавна усі функції реєстратора були покладені на Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, це регламентувалося Положенням про Державний департамент інтелектуальної власності (ДДІВ). Процедуру «під ключ», аж до попередньої перевірки об’єкта, що реєструється, видачі свідоцтва, безпосередньої реєстрації здійснював ДДІВ. Природно, будь-який власник знака, чиї права були порушені, міг залучити Департамент як одного з відповідачів у справі.

Сьогодні, унаслідок змін у законодавстві, перевіркою легітимності операцій, що передують реєстрації товарних знаків і патентів, займається Державне підприємство «Український інститут промислової власності» (Укрпатент). А видає свідоцтва, як і раніше, ДДІВ — тепер звільнений від тягаря відповідальності.

Отже, про процедуру реєстрації. Для кожного знака необхідно подавати окрему заявку, хоча одною заявкою можна зареєструвати об’єкт по декількох класах Міжнародної класифікації товарів і послуг (МКТП). Існують судові прецеденти, коли використання схожих або ідентичних знаків, зареєстрованих по різних класах МКТП, не визнавалося порушенням прав позивача. При цьому сума держмита, стягнутого за реєстрацію, прямо залежить від кількості класів Міжнародної класифікації, по яких реєструється об’єкт.

Потім протягом місяця після публікації в офіційному бюлетені і внесення об’єкта, що реєструється, до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг — тобто безпосередньо реєстрації — видається відповідне свідоцтво.

Кілька слів про захист, забезпечений свідоцтвм. Сам знак знаходиться під охороною з дня подачі заявки, однак проблеми законодавчого характеру виникають уже на етапі реєстрації. Так, у пункті 6 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» говориться, зокрема, про те, що будь-яке «некомерційне використання знака» не є порушенням прав власника. Під «некомерційним» звичайно розуміється використання, що не припускає одержання прибутку. Але що заважає необґрунтовано дискредитувати той або інший товарний знак? Дане порушення буде розглядатися як несумлінна конкуренція (якщо, звичайно, доведуть зв’язок між порушниками і ринковими суперниками власника прав на знак), підпадаючи під юрисдикцію Антимонопольного комітету України (АМКУ), уповноваженого розслідувати інші порушення в області інтелектуальної власності.

Новий статус АМКУ зробив його монополістом по частині захисту від несумлінної конкуренції на відміну від інших відомств, наділених широкими повноваженнями, Комітет діє досить чесно і продуктивно. Відповідно до останньої редакції Закону «Про Антимонопольний комітет України» працівники АМКУ можуть одержувати практично необмежений доступ до будь-який комерційного (у тому числі закритої) інформації підприємства, одержувати інформацію від посадових осіб, використовуючи інформацію, отриману перерахованими способами, як докази. Крім цього, піклуючись, зрозуміло, лише про чесне суперництво на вітчизняному ринку, АМКУ виступає тепер як своєрідний реєстратор, його дозвільні документи необхідно мати для створення будь-якого великого підприємства.

Що ж стосується охорони товарних знаків, то тут враховуються насамперед інтереси споживача, адже досить звернутися в АМКУ з відповідною заявою, щоб почати компетентне розслідування. Юридичні особи в подібній ситуації повинні представити відповідні обґрунтування і докази. І тільки заяви останніх обкладаються держмитом.

Не можна не згадати про проблему сумлінного використання товарних знаків в іменах і адресах, зокрема, електронних. За законом це не є порушенням прав власника даних об’єктів. Не знаходячи недоліку в кваліфікованих коментарях по даному питанню, скажу лише, що нині існує проблема миттєвої передачі і тиражування знаків в Інтернет, у тому числі у виді адрес.

Серед органів реєстрації з більш широкою юрисдикцією не можна не згадати Офіс гармонізації внутрішнього ринку (the Office of Harmonization in the Internal Market) (Аліканте, Іспанія). В даний час завдяки міжнародній Системі знаків Європейського співтовариства (Community marks), створеній цією організацією, протягом декількох місяців можна оформити реєстрацію товарного знаку у всіх країнах ЄС одночасно. Вартість подібної процедури для одного об’єкта по 2-3 класам МКТП складає більш 2 000 євро. Реєстрація в Системі — одне з головних умов для забезпечення безпеки знака на зовнішніх ринках.

Поговоримо тепер про методи, що дозволяють більш ефективно використовувати охоронний потенціал національного законодавства в частині, що стосується товарних знаків. Насамперед варто сказати про практично обов’язкову в західних системах реєстрації процедуру — про фіксацію знака (або винаходу, якщо мова йде про видачу патенту) у будь-якій доступній формі, щоб потім використовувати результати такої операції як доказ в суді у випадку порушення відповідних прав власника.

Мабуть, єдиним по-справжньому ефективним способом захисту товарного знаку, що поєднає високу степінь надійності з практичною вигодою, є визнання його загальновідомим. По-перше, ця процедура має на увазі автоматичну реєстрацію знака по класах МКТП, раніше не закріпленим за ним у свідоцтві, по-друге, надає об’єктові промислової власності особливий статус.

На жаль, саме на цьому етапі у власників знаків звичайно виникають проблеми, оскільки сьогодні на Україні немає компетентного органа, що володіє повноваженнями для офіційного визнання загальновідомості знаків для товарів і послуг. Звичайно, можна заперечити, що відповідна експертиза може підтвердити особливий статус об’єкта інтелектуальної власності, але очевидний рекомендаційний характер подібних підтверджень, що зазвичай санкціонуються на стадії судового розгляду, коли права власника вже порушені. Саме суд уповноважений визнати загальновідомість товарних знаків, відповідно до статті 124 Конституції України, що далеко не завжди є обґрунтованим і об’єктивним рішенням. Ми не сумніваємося в компетентності національної судової системи, але лише підкреслюємо специфічність проблем «інтелектуальної» сфери, у яких, на наш погляд, здатний розібратися тільки вузький фахівець.

Крім того в українському законодавстві відсутне навіть визначення терміна «загальновідомий товарний знак», а також критерії визнання його таким. Зокрема, у пункті 4.3.2.9 згаданих вище Правил говориться про очевидність загальновідомості, хоча не зрозуміло: хто або що визначає таку очевидність. Також у цьому пункті згадується захист знака у відповідності зі статтею 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності (пункт 1): «Країни Союзу (по охороні промислової власності) зобов’язуються або з ініціативи адміністрації, якщо це допускається законодавством даної країни, або по клопотанню зацікавленої особи відхиляти або визнавати недійсної реєстрацію і забороняти використання товарного знаку, що представляє собою відтворення, імітацію або переклад іншого знака, здатні викликати змішання зі знаком, що по визначенню компетентного органа країни реєстрації або країни застосування вже є в цій країні загальновідомим як знак особи, що користується привілеями цієї Конвенції, і використовується для ідентичних або подібних продуктів. Це положення поширюється і на ті випадки, коли істотна складова частина знака являє собою відтворення такого загальновідомого знака або імітацію, здатну викликати змішання з ним».

Сьогодні єдиним компетентним органом у частині визнання загальуживаними, а також визначення «обманливості» і змішання знаків є Державний департамент інтелектуальної власності. Утім, жоден з перерахованих вище термінів також не має законодавчої дефініції, що саме по собі може послужити приводом для судового заперечування будь-яких подібних «визнань» і «визначень». У цьому зв’язку хотілося б згадати про нові визначення, що відповідно до нових Цивільного і Господарського кодексів одержали знаки для товарів і послуг і фірмові найменування. Тепер вони називаються відповідно торговельними марками і комерційними (фірмовими) найменуваннями.

Як нам здається, цілком логічно регламентувати функції визначення загальновідомості саме ДДІВ, оскільки він має достатній досвід рішення широкого спектра питань в області інтелектуальної власності. У законодавчій частині представляється необхідним чітке визначення згаданої термінології.

Необхідна також кваліфікована офіційна експертиза на предмет визначення цінності конкретного товарного знаку, у цьому зацікавлені судові інстанції для визначення і коректування суми позовних вимог. Крім того, не можна забувати і про теоретичну можливість страхування від небезпеки нелегального використання знака. По-перше, це страхування професійної відповідальності патентного повіреного (що на сьогоднішній день важко, оскільки патентні повірені не внесені в список службовців, чия професійна діяльність може завдати шкоди третім особам). По-друге, — страхування від комерційних (фінансових) ризиків. З огляду на недосконалість охоронного законодавства, можна припустити, що страхування від подібного роду ризиків, нехай і вимагає законодавчих доробок, стане досить популярним у недалекому майбутньому.