Київський апеляційний господарський суд
Постанова від 3 лютого 2004 р.
Справа № 39/311

Органом державної влади видано акти, що не відповідають закону і порушують виключні права позивача на товарні знаки

Рішенням господарського суду м. Києва від 21 листопада 2003 р. у справі № 39/311 за позовом Байер Акціенгезельшафт до Міністерства охорони здоров’я України, треті особи ВАТ «Стірол», Державний фармакологічний Центр Міністерства охорони здоров’я України позовні вимоги частково задоволені. Визнано недійсним наказ Міністерства охорони здоров’я № 8 від 15 січня 2003 р. у частині застосування знака для товарів і послуг «Аспирин» та зобов’язано відповідача внести зміни у зазначений наказ, згідно з якими замінити вказані в наказі позначення «аспірин» на слова «ацетилсаліцилова кислота». У решті позовних вимог частково відмовлено, а частково провадження припинено у зв’язку з відсутністю предмета спору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач та третя особа — «Державний фармакологічний центр» Міністерства охорони здоров’я України звернулись з апеляційними скаргами на вказане рішення.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати у частині визнання частково недійсним наказу Міністерства охорони здоров’я України від 15 січня 2003 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у позові повністю.

Дослідивши наявні в справі докази, вислухавши доводи представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення місцевого суду без змін із таких правових підстав.

Як правильно встановив місцевий суд, позивач є власником свідоцтва товарів і послуг: № 6455 на знаки для товарів і послуг «ASPIRIN» (дата подання заявки 30 червня 1995 р.), № 6456 «АСПИРИН» (дата подання заявки 30 червня 1995 р.) «ASPIRIN зображення» (дата подання заявки 30 червня 1995 р.), № 6458 «АСПИРИН зображення», подання заявки 30 червня 1995 р.), а також має виключні права на знак «Aspirin» згідно з міжнародною реєстрацією № КЗ 12632, яка діє в Україні з 20 вересня 1993 р., та знак «АСПИРИН» згідно з міжнародною реєстрацією № 631656, яка діє в Україні з 8 грудня 1994 р.

Зазначені знаки зареєстровані, зокрема, для фармацевтичних препаратів, що належать до 5 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (далі — МКТП), тобто, зокрема для лікарських засобів.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (у редакції станом на дати видання відповідачем наказів, які оспорюються) свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом та забороняти іншим особам використовувати знак без його згоди. Під використанням знака визнається, зокрема, застосування знака на товарах, для яких його зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній із уведенням зазначених товарів і послуг у господарський обіг.

Згідно із ст. 57 Закону України «Про власність», якщо в результаті видання акта органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника, такий акт визнається недійсним за позовом останнього.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про лікарські засоби», Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарського засобу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000 р. № 1422, Галузевого стандарту України ГСТУ 64-7-2000 «Графічне оформлення лікарських засобів. Загальні вимоги» лікарські засоби допускаються до застосування після їх державної реєстрації, внесення до Державного реєстру та отримання реєстраційного свідоцтва. При цьому в реєстрі та свідоцтві, зокрема, зазначається торговельна назва лікарського засобу. Реалізація лікарського засобу має здійснюватись лише під торговою назвою, вказаною в реєстраційній документації.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про лікарські засоби» до кожного лікарського засобу, що реалізується, додається інструкція про застосування лікарського засобу, яка повинна містити: назву лікарського засобу; загальну характеристику (хімічну назву, основні фізико-хімічні властивості, склад); відомості про фармакологічні властивості; показання для застосування; протипоказання; взаємодію з іншими лікарськими засобами; способи застосування та дози; побічну дію; запобіжні заходи; форми випуску; умови та строки зберігання; умови відпуску. А відповідно до ст. 11 зазначеного Закону для виробництва лікарських засобів можуть використовуватись діючі, допоміжні речовини і пакувальні матеріали, дозволені до застосування Міністерством охорони здоров’я України або уповноваженим ним органом.

З огляду на наведені норми апеляційний суд вважає, що подання засобу до реєстрації та його наступна реєстрація є діями, пов’язаними з введенням засобу в господарський обіг, а документація, пов’язана з державною реєстрацією, виготовленням та реалізацією засобу, зокрема, інструкція про застосування засобу є діловою документацією, пов’язаною з введенням його у господарський обіг.

3 лютого 2003 р. Міністерством охорони здоров’я виданий наказ № 38 «Про державну реєстрацію лікарських засобів», яким була подовжена реєстрація лікарського засобу ВАТ «Концерн Стірол» під торговою назвою «Аспірин» (реєстраційний номер Р/97/372/16), що призвело до використання ВАТ «Концерн Стірол» при реалізації свого зареєстрованого лікарського засобу на його упаковці позначення «АСПІРИН», яке є тотожним або схожим до ступеня змішування з належними позивачу знаками для товарів і послуг, що зареєстровані для фармацевтичних препаратів.

Зважаючи на викладені обставини, апеляційний господарський суд погоджується з місцевим судом у тому, що дії відповідача та третьої особи (ВАТ «Стірол»), які полягають у виданні наказу № 38 та реалізацією лікарського засобу з використанням позначення «АСПІРИН» були порушенням прав позивача, як власника зазначеного товарного знака.

25 липня 2003 р. відповідач видав наказ № 353 від 25 липня 2003 р., яким були внесені зміни в наказ № 38 від 3 лютого 2003 р. щодо зміни назви лікарського засобу ВАТ «Концерн Стірол» з «АСПИРИН 325 мг» на назву «Ацетилсаліцилова кислота 325 мг».

З матеріалів справи вбачається, що наказ № 353 виданий відповідачем після подання до суду позовної заяви у справі та до прийняття рішення у справі.

З огляду на викладені обставини, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правомірно та відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України припинено провадження в частині позовних вимог, які стосуються наказу відповідача № 38 від 3 лютого 2003 р.

Згідно з наданими третьою стороною (Державний фармакологічний центр) поясненнями терміни «аспірин» та «ацетилсаліцилова кислота» в фармацевтичній галузі вживаються щодо однієї і тієї ж хімічної речовини — 2-ацетоксибензоїнової або 0-ацетилсаліцилової кислоти.

Проте з урахуванням того, що позначення «АСПИРИН» є товарним знаком позивача, апеляційна інстанція вважає, що це позначення не може застосовуватись як назва хімічної речовини в діловій документації, пов’язаній із реалізацією лікарських засобів.

Відтак, оскільки назвою хімічної речовини є «ацетилсаліцилова кислота», апеляційний суд доходить висновку, що у відповідній діловій документації щодо лікарських засобів як назва хімічної речовини, що викликає алергію, має застосовуватись термін «ацетилсаліцилова кислота».

З огляду на викладене апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції було правомірно визнано недійсним наказ відповідача від 15 січня 2003 р. № 8 у частині застосування позначення «аспірин» та правомірно зобов’язано відповідача внести в цей наказ відповідні зміни і вказати як хімічну речовину термін «ацетилсаліцилова кислота».

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не бере до уваги посилання Державного фармакологічного центру на те, що рішення суду прийнято за позовом неналежного позивача та що представником позивача була не уповноважена особа.

Так, апеляційний господарський суд вважає, що наявні у справі документи свідчать, що вказані в позовній заяві свідоцтва на знаки для товарів і послуг належать саме Акціонерному товариству «Байер Акціенгезельшафт», скороченими найменуваннями якого, цілком очевидно, є Байер АГ, Компанія Байер, Байер Акціенгезельшафт, у зв’язку з чим у суду апеляційної інстанції відсутні сумніви у належності особи позивача.

Апеляційна колегія вважає безпідставними посилання третьої особи на те, що в оспорюваних наказах відповідача вживається позначення «Аспірин» українською мовою, водночас, позивач має виключні права на використання позначень «Аспирин» та «Aspirin» відповідно кирилицею та латиницею. Відтак, оскільки наведені позначення є тотожними з погляду їх слухового та зорового сприйняття, виходячи із змісту ст. 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», апеляційний суд вважає, що позивач має право на захист свого права.

До того ж, як вбачається з наданих апеляційному суду письмових пояснень до апеляційної скарги третьої особи, третя особа в них сама вживає одночасно позначення «аспирин» («аспірин») російською та українською мовами, що також підтверджує позицію позивача.

Апеляційний суд не може погодиться з твердженнями третьої особи, що термін «Аспірин» є загальновживаним поняттям, позаяк питання про загальновживаність позначення «Аспірин» не було предметом даного спору. Водночас, наявними в матеріалах справи свідоцтвами на знаки для товарів і послуг та раніше прийнятими рішеннями Вищого арбітражного суду України (який розглядав позови про визнання цих свідоцтв недійсними) підтверджується правомірність реєстрації належних позивачу товарних знаків, а, отже, і наявність правового захисту прав позивача як їх власника.

Таким чином, зібраними у справі доказами підтверджується, що органом державної влади видано акти, що не відповідають закону і порушують виключні права позивача на товарні знаки, а тому колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно визнав наказ відповідача від 15 січня 2003 р. № 8 недійсним.

З урахуванням зазначеного, а також того, що й інші висновки суду першої інстанції правильні та відповідають чинному законодавству, підстав для зміни або скасування рішення в апеляційного суду немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд постановив:

рішення господарського суду м. Києва від 21 листопада 2003 р. у справі № 39/311 залишити без змін, а апеляційні скарги Міністерства охорони здоров’я України та «Державного фармакологічного центру» Міністерства охорони здоров’я України — без задоволення.