«…часто, милуючись якимось твором, ми з презирством ставимось до його виконавця. Так, приміром, ми насолоджуємось пахощами й пурпуровими тканинами, але самих красильників і виробників парфумів не цінуємо, бо вважаємо їх за ремісників».
Плутарх «Порівняльні життєписи», «Перікл» книга X (1)

Із світом, що нас оточує, людина взаємодіє завдяки своїм органам почуття: ми сприймаємо, наприклад, колір, смак і запах того чи іншого предмета, що нам дається природою або створений самою людиною.

Так, із чуттям нюху безпосередньо пов’язано споживання продуктів парфумерного виробництва. Тому в даній статі ми розглянемо лише проблему захисту авторських прав виробників цієї продукції на прикладі Франції — країни, яка вважається лідером у виробництві таких продуктів.

Перше питання, яке виникає в ракурсі цієї проблеми, це питання самого існування інституту захисту авторських прав на продукти парфумерного виробництва. Відповідь на нього протягом тривалого часу була предметом спорів і суперечок.

Одні спеціалісти даної галузі вважали, що авторський підхід для виробництва цієї продукції включає в себе лише технічний аспект. Так, наприклад, у спорі LAIRE проти Parfums ROCHAS апеляційний суд Парижу вказав, що форма виробництва парфумів містить тільки технічний, а не творчий аспект. Таке твердження видається невірним, якщо уважно розглянути комплекс необхідних дій для створення парфумів. З одного боку, у цьому процесі потрібно враховувати багато технічних показників: опір продукту зовнішнім чинникам, температурі, його біологічні якості і т. ін. З іншого боку, це — авторський підхід щодо технології виробництва продукту. В зв’язку з цим потрібно враховувати і той факт, що сам автор продукту самостійно його і інтерпретує.

Однак усіх цих показників недостатньо для чіткої ідентифікації авторства парфумів, особливо при визначенні різниці між оригіналом і підробкою. Недавні роботи, які проводили в цьому напрямку компанії TECHNOCHROM і ISIPSA, дозволили визначити деякі методи, за допомогою яких можна здійснити об’єктивну оцінку схожості парфумів між собою.

Так, комерційний суд Парижа у вересні 1999 р. прийняв рішення у справі Thierry Mugler Parfums, яка з успіхом продала модель парфумів Angel компанії Molinard. Остання в свою чергу випустила на ринок модель Nirmala, дуже схожу з Angel.

В своєму рішенні суд указав, що модель Angel компанії Thierry Mugler Parfums є оригінальною моделлю і авторські права на неї підлягають захисту. Суд зобов’язав Molinard змінити свою модель Nirmala, що й поставило крапку на юридичних процедурах з цього питання.

Це рішення лише загострило суперечки з питання захисту авторських прав на парфуми. Однак воно надало можливість авторам цих продуктів при необхідності адекватно реагувати на порушення своїх авторських прав і вимагати їх захисту.

Але постає логічне питання, чому ця подія сталася лише наприкінці двадцятого століття, а не раніше? Для цього потрібно послідовно розглянути низку питань з цієї проблеми.

Почнемо з того, що відповідно до своїх понять нейрофізіологія розрізняє три механічних почуття — дотик, зір та слух, і два хімічних почуття людини — смак та запах. Цю різницю нам легко зрозуміти, однак важко пояснити чому закони у сфері захисту інтелектуальної власності принципово прив’язані лише до перших трьох почуттів.

Звісно, ми маємо велику кількість засобів для характеристики механічних типів почуттів людини. Так, літературний твір можна ідентифікувати з представленим описом в усній чи письмовій формі. Авторство твору мистецтва визначається за його репродукцією чи фотографією. Музичний твір ідентифікується за його партитурою або презентацією запису на публіці. Автор також має право представити інші докази створення твору у відповідних органах, які зобов’язані здійснити їх перевірку.

У тому, що стосується хімічних почуттів, ситуація набагато складніша. Головна проблема захисту авторських прав творів цього типу полягає у відсутності об’єктивних засобів з ідентифікації авторства того чи іншого запаху чи смаку. Можна було б покластися на експертну оцінку, однак і вона не приймається як повна й об’єктивна, тому що відображує лише особисту думку експерта.

Незважаючи на всі труднощі, міжнародне й національні законодавства з захисту прав інтелектуальної власності не забороняють захист авторських прав на твори, пов’язані з хімічними почуттями людини. Так, стаття L-112-1 Кодексу з інтелектуальної власності Франції вказує, що авторські права всіх творів розуму людини та її душі за своїм жанром, формою та призначенням підлягають захисту. Хоча ця стаття прямо не згадує саме парфуми, однак не викликає сумніву той факт, що дані продукти підходять під визначення твору (продукту) розуму людини.

Достатньо прочитати праці багатьох відомих авторів, які спеціалізуються на продуктах парфумерії, таких як Едмона Рудніцька, Рене Бурдон та ін., щоб переконатися, що створення парфумів — це справжня художня робота, в яку майстер вкладає свою індивідуальність і свої відчуття прекрасного.

Однак повернемось до подальшого розгляду проблеми й розглянемо деякі поняття, пов’язані з процесом створення парфумів та їх інтерпретацією.

По-перше, це — фізико-хімічний матеріал у будь-якому вигляді, який є первісним продуктом для виробництва парфумів. Цей матеріал може бути також запатентовано.

По-друге, це — джерело запаху парфумів. Воно є сумішшю багатьох первісних матеріалів, які майстер використовує у своїй роботі.

По-третє, це — ідея (або краще — повідомлення), яка виникає і виходить із джерела запаху і яка є причиною феномена, що виникає у свідомості майстра.

І останнє, це — відчуття, яке є суб’єктивною реакцією на результат чуттєвого моделювання (відтворення) ідеї, що залежить від індивідуальної інтерпретації кожної людини.

З юридичної точки зору, захисту підлягають створення джерел почуттів, у нашому випадку — джерела запаху, що відкриває нове та оригінальне повідомлення (ідею) для споживача. Джерело запаху, за аналогією, відповідає графічному твору, наприклад, картині, яка дає візуальне повідомлення для органів почуттів людини. Слід зауважити також, що термін «парфуми» означає одночасно як джерело запаху так і повідомлення, яке воно надає. Головною і принциповою проблемою тут є те, що парфуми, які виражають те чи інше повідомлення, мають бути об’єктивно охарактеризовані й інтерпретовані з метою порівняння створеного продукту з підробкою.

Йдеться безумовно, про саму суть проблеми. І якщо сьогодні ні в кого не виказує сумніву той факт, що парфуми є авторськими виробами і підлягають законодавчому захисту прав інтелектуальної власності, то думки щодо оцінки підробок від оригінального продукту дуже відрізняються. Нагадаємо, що, як правило, підробка оцінюється за своєю схожістю з продуктом, а не за різницею з ним.

Ця доктрина визначає різницю між підробкою, що розуміється як правопорушення (злочин), і плагіатом, який морально підлягає відповідальності, але юридично — ні. Плагіат приймає лише субстанцію продукту, наділяючи її своїм індивідуальним сенсом, але він не виробляє і не копіює його. Ця різниця, до речі, приймається у світі парфумерії, і спеціалісти вважають, що такі парфуми є ніщо інше, як імітація існуючої близькості, що не має на меті виробництво «піратських копій», які мають, у юридичному аспекті кваліфікуватись як підробки.

На думку багатьох спеціалістів, жодний метод не може бути взятий на озброєння і стати універсальним засобом у порівняльній метрології запахів, оскільки жоден з них не в змозі подавати у відповідні органи дані, які б дозволяли їм адекватно реагувати в рамках чинного законодавства про інтелектуальну власність. Доречно зосередитись на головному аспекті, а саме на тому, що порівняння двох парфумів має будуватися на порівнянні повідомлень (ідей), що надходять із джерела парфума, а не на порівнянні його джерел (композиції джерел). Адже, власне, можна створити один і той самий запах, використовуючи різноманітні складові. Таким чином, засоби порівняння між оригіналом і підробкою мають базуватися не на складових запаху, а на повідомлені (ідеї), яке він продукує для його сприйняття.

З цього приводу варто сказати декілька слів про методи ідентифікації запахів або про так звану сенсорну метрологію. Безумовно, ці засоби далекі від досконалості, тому що не можуть зрівнятися з чутливістю людини, але з точки зору юридичної характеристики мають такі головні переваги:

- по-перше, об’єктивність засобів, оскільки відсутні культурні та інші уявлення і забобони, пов’язані з аналізом та індивідуальною інтерпретацією людини;

- по-друге, це — форма результату, яка є абсолютним сигналом на сенсорний подразник, за наявності якого з’являється можливість застрахувати його джерело від ревиробництва.

У цьому відношенні, поміж недосконалих сучасних засобів сенсорна метрологія визначає метод, який дозволяє насамперед об’єктивно порівнювати два парфуми й максимально віддалятися від їх суб’єктивного порівняння.

Таким засобом нейро-сенсорної метрології є спеціальне чутливе технічне устаткування, так звані «перехоплювачі запахів». Вони використовуються для визначення джерела запаху шляхом аналізу повідомлення, яке цим джерелом виробляється. Тут йдеться про полімерні й екзиматичні провідники, які виявляють сигнал, концентрацію та композицію складових елементів такого повідомлення. Це устаткування відкриває електричні сигнали, які використовуються для фіксації, архівації та порівняння отриманих результатів у графічній формі. Цей метод дозволяє, з одного боку, об’єктивно охарактеризувати оригінальність парфуму, а з іншого боку, він позиціонує одні запахи від інших, що надає змогу легко оцінити джерела різних парфумів.

Інша родина методів, адаптована до аналізу схожості між двома парфумами, складає засоби сенсорного аналізу. Ці методи не є арбітражними методами, проте вони підкоряються науковим правилам і є об’єктом міжнародних норм. Методологія сенсорного аналізу детально викладена в міжнародній нормі ISO 13299, яка стосується вибору сенсорних предметів, підготовки описів, проб та зразків, правил сприйняття, проведення операцій з інтерпретації результатів. Ці методи дозволяють розрізняти і кваліфікувати парфуми через порівняльний аналіз джерел. Вони також дозволяють оцінити рівень подібності оригінальних продуктів і підробки, та інших, вже існуючих продуктів.

Поза всяким сумнівом, використання згаданих методів дозволить піднятися на якісно новий рівень у питаннях захисту авторських прав на продукти парфумерного виробництва. Ці методи з успіхом були використані у справі Thierry Mugler Parfums та інших справах, що стало приводом для дискусій стосовно різниці між підробкою і плагіатом, які надалі переросли в блискучу полеміку в галузі захисту прав художньої та літературної власності.

Однак у цьому питанні існують інші труднощі. Так, протягом 60-х років зіткнулися дві логіки: логіка -- «парфум-продукт» та логіка «парфум — індустрія». Перша логіка тісно пов’язана з автором парфуму та його авторськими правами на цей витвір, а друга — з підприємством-виробником цього продукту й захистом його прав на продукт. За відсутністю досвіду в застосуванні права щодо продуктів парфумерії в цей час процес перенесення логіки «парфум-індустрії» на «парфум-продукт» був неминучий. Але надалі за допомогою юридичних засобів вдалося посилити протекцію саме авторів продуктів парфумерії та відокремити одну логіку від іншої. Нарешті було досягнуто певного співвідношення серед цих двох логік і надано особливо важливу підтримку не тільки авторам парфумів, але й що є парадоксальним учасникам усього процесу «парфум-індустрії». В подальшому це відокремлення набуває ще більш чітких обрисів унаслідок залучення інвестицій, що почали надходити в більшому розмірі на створення нового продукту парфумерії, ніж на розвиток підприємства в цілому. Але цей об’єктивний економічний крок лише захитав надбудову, у питанні запровадження нових і зручних юридичних засобів для боротьби проти підробок парфумів, однак створив багато прецедентів для вдосконалення існуючого права захисту авторських прав на продукти парфумерії.

До речі, автори парфуму поділяються на тих, що безпосередньо пов’язані з маркою парфуму, тих, хто працює на неї за умовами трудового договору; незалежних авторів, які відповідають на попит ринку, а також авторів, які пов’язані з компаніями, що є постачальниками продуктів — джерел для виготовлення парфумів. У всякому разі, визнання парфуму як продукту (твору) розуму людини та його душі підлягає захисту авторським правом, що надає автору де-факто статус автора.

Існує ще одне питання, яке необхідно поставити щодо природи витвору. Йдеться про те, є цей «парфум-продукт» витвором колективної чи індивідуальної праці? Якщо на практиці застосовується принцип колективного створення парфуму, зазвичай це дає привід для багатьох суперечок. Так, деякі спеціалісти вважають, що створення парфуму носить колективний характер, але змішаний внесок усіх учасників процесу не дає можливості індивідуалізувати креативний внесок кожного з них щодо створення кінцевого результату. Досвід показує, що в деяких особливих випадках можливе застосування колективного авторства, але за умовою укладання паралельного контракту щодо використання авторських прав між усіма його учасниками, і підприємством-виробником цієї продукції.

Слід нагадати ще й про те, що одна із сторін авторського права безпосередньо пов’язана з моральними правами. Нагадаю, що тут йдеться про права, пов’язані з особистістю автора. Ці права, до речі, надають автору право бачити на парфумах своє ім’я як автора. Хоча на практиці підприємства-виробники не переховують ім’я автора парфуму, однак моральне право передбачає однаково і право поважання виробника. Це положення має у світі парфумерії певні наслідки. Автор, наприклад, має право протидіяти заміні у формулюванні продуктів, які є менш якісними, порівняно з оригінальними і вже рекомендованими.

А на закінчення — декілька слів про застосування деяких положень із застосування спадкоємного права. Вони стосуються права репродукції парфуму в інших експлуатаційних формах. До таких форм належать туалетна вода, косметика, креми, лосьйони, продукти особистої гігієни та ін. В цьому випадку автор парфумів поступається своїм авторським правом щодо використання його витвору в інших формах. Для цього в контрактах про поступку авторських прав доречно вказувати ці форми, а також право презентації для публіки, місце її проведення, мотивації презентації і т. ін.

Нагадаємо, що метою цієї статі було не тільки ознайомити читача з проблемами захисту авторських прав на продукти парфумерного виробництва у Франції сьогодні, а й поставити проблему, яка, на наш погляд, є надзвичайно цікавою і актуальною для України.