Пропозиції завжди спочатку видаються фантастичними. Але все починається із мрії. Навіть масштабні проекти.

Хіба міг хтось тридцять років тому уявити, що на місці болота у Південно-Східній Азії з’явиться міжнародний фінансовий центр Сінгапур? Або малайзійський технополіс, що виріс у непролазних джунглях? Чи окрема економічна зона Шен’ян у Китаї та індійський технопарк поблизу Мумбая? До речі, саме звідти сьогодні у Хмельницький, який колись славився високотехнологічними підприємствами, надходить основна кількість електроніки та комп’ютерів.

Рушієм світового прогресу є не стільки країни, як окремі території. І це ми спостерігаємо на конкретних прикладах. Позитивний досвід завжди надихає і показує найкоротший шлях до успіху.

ТЕХНОПАРК СУЧАСНОГО ПЕРІОДУ

Відродження регіону неможливе без власного інноваційного центру. Підйом штату Каліфорнія відбувся завдяки “Силіконовій долині”, організаційним ядром якої став Стенфордський університет. Його вчені і науковці дали інтелектуальний та енергетичний поштовх реалізації цього проекту у місцевості, яка до того була винятково аграрною. Там вирощували абрикоси та волоські горіхи.

В принципі проект виник за досить тривіальних обставин. Після Другої світової війни кількість студентів у Стенфордському університеті різко зросла. З’явилися проблеми із фінансуванням. І тоді керівники звернули увагу на вузівську ділянку землі площею 32 квадратних кілометри. Її вирішили здати в оренду для офісів. Річ у тому, що для багатьох виробничників довгострокова оренда є більш привабливою, ніж купівля власної нерухомості. Навчальний заклад почав одержувати дохід за земельну ренту, а високотехнологічні компанії, які там розташувалися, отримали змогу скористатися лізинговими інструментами. Надання пільг на оренду для них дозволило вирішити другу головну проблему університету: у його випускників з’явилася можливість знайти роботу неподалік. Компанії ж одержали необхідну кількість перспективних спеціалістів. Сьогодні “Силіконова долина”, або “Стенфордський дослідницький і промисловий парк” займає площу близько 300 гектарів, де розташовані 162 будівлі і працює 23 тисячі людей. Він є дуже привабливим для венчурного капіталу.

ІНШІ ВАРІАНТИ

По шляху створення науково-технічних центрів пішли і у Німеччині. Поблизу Мюнхена є селище Ісманінг, яке місцеві жителі здавна називали “капустяним селом”. Вже із самої назви зрозуміло, що тут займалися винятково сільським господарством.

Ключову роль у його розвитку зіграло вигідне географічне розташування. Селище розташоване на півдорозі від Мюнхена до аеропорту. Цим фактором і скористалася місцева влада, надавши пільгові умови для відкриття на своїй території офісів компаній, а також їх підрозділів. Вона також пішла назустріч потенційним платникам податків. Тепер тут розташовані європейські штаб-квартири багатьох відомих фірм. Селище перетворилося на містечко, де розвиваються високі технології. Досвід взяли на озброєння і сусіди із селища Унтерферінг, де тепер зосередилися офіси страхових, а також теле- і радіокомпаній.

Своєрідним технопарком є академмістечко Новосибірська у Росії. Його вчені та спеціалісти зараз теж активно співробітничають із відомими зарубіжними фірмами. Але росіянам цього видається замало, і вони створюють ще один осередок науки і техніки у Сколкові.

Світовий досвід показує, що існує кілька моделей творення “силіконових долин”. У Європі перед-усім опираються на державну підтримку і прагнуть створювати робочі місця. У Японії розвивають технополіси, у Індії — технопарки, у Китаї — різні типи інноваційних структур за фінансової підтримки держави. Модель розвитку таких структур у США менше орієнтована на державне фінансування, а функціонує переважно завдяки інвестуванню зацікавлених фірм.

Для України, за оцінками експертів, найоптимальнішим буде варіант підтримки інноваційної діяльності через надання державних субсидій для реалізації проектів.

Перебуваючи нещодавно з візитом у Фінляндії, Прем’єр-міністр України Микола Азаров ознайомився там із роботою науково-технічних центрів. І закликав створювати їх в Україні.

Такий проект вже взялися реалізовувати у Вінниці. Для цього місцева влада виділила вільну ділянку землі площею 300 гектарів у районі Сабарово. На ній розташується науково-технічний парк. Виросте ціле містечко зі своєю інфраструктурою. Угоду про це підписали ректор Київського політехнічного інституту та голова обл- держадміністрації Вінницької області Михайло Згуровський. Створення такої “силіконової долини” дасть змогу у рамках корпорації залучити вітчизняних та іноземних інвесторів.

МАЄМО ІДЕАЛЬНІ УМОВИ

Сьогодні, коли Хмельниччина з приходом на посаду голови обл-держадміністрації Василя Ядухи ставить перед собою досить масштабні і амбіційні цілі, значення академічної і прикладної науки у їх досягненні виходить на перше місце. Добре, що ми маємо вуз, який здатний змоделювати і організувати такий прорив у майбутнє. І, крім того, забезпечити його кадрами. Тобто стати каталізатором. Мається на увазі Хмельницький національний університет. Про його актуальні і потенційні можливості проректор із наукової частини Георгій Параска говорить з гордістю та ентузіазмом: “Наш вуз має серйозну репутацію і наукові кадри. В університеті викладають 78 докторів наук і 420 кандидатів. Для підготовки нових учених у нас є своя докторантура і аспірантура. Активно і результативно працюють наукові товариства. Хмельницький університет підтримує тісні стосунки із багатьма вузами та науковими установами світу. В деяких галузях подільські вчені є лідерами в Україні, зокрема в трибології — науці про тертя і зношеність. Вона є одним із фундаментів машинобудування. Серйозні заділи є і в інших сучасних галузях. Наприклад, інформатиці та обчислювальній техніці. Вчені нашого університету є авторами багатьох цікавих розробок і винаходів, які мають практичне значення. Це потужний потенціал, який можна використовувати і для виробництва”.

Якщо неупередженим оком кинути довкола Хмельницького національного університету, то можна побачити, що на значній території у кілька сотень гектарів розташовані величезні ресурси для науково-технічного розвитку. Мається на увазі сам вуз, із його розвинутою інфраструктурою, лабораторіями і майстернями, підприємства “Новатор” і “Катіон”, і пов’язані з ними спеціальні середні навчальні заклади, економічно-фінансовий інститут, два вищих училища. Неподалік колишня районна “Сільгосптехніка” із її майстернями і обладнанням. Поряд по вулицях Київській та Тернопільській чимало баз і підприємств. В тому числі і транспортних. Що дуже важливо для здійснення матеріального постачання і збуту продукції. Більшість людей, які працюють у цих закладах і на цих виробництвах, проживають у будинках і гуртожитках поряд. Тобто у мікрорайоні мешкають тисячі науковців, інженерів, конструкторів і технологів, висококваліфікованих спеціалістів. Можливо, спочатку так і було задумано на перспективу. Поряд є незаймані ділянки землі, які теж можна використати для розвитку. Через мікрорайон проходять дві жваві транспортні артерії. Поблизу аеропорт і залізниця.

З ЧОГО ПОЧАТИ?

Навіть із фінансуванням такої “силіконової долини” не повинно виникнути проблем, оскільки поряд працює один із найбільших в Україні ринків. У тамтешніх бізнесменів є чималі кошти. Вони зараз їх вкладають у нерухомість і землю, а могли би у розвиток міста, і регіону. Варто тільки зацікавити. Як це зробити? А дуже просто. Ввести місцевий податок, гроші від якого будуть спрямовані винятково на інновацію. Враховуючи високий рейтинг керівників області і міста, це буде нескладно зробити. Такий крок із відповідною роз’яснювальною роботою у ЗМІ зустріне підтримку у тих людей, які вже втомилися від комерції і хочуть працювати.

Ринкові підприємці сьогодні фактично розвивають економіки третіх країн, звідки привозять у Хмельницький побутову техніку і товари широкого вжитку. Деякі з них прокинулися, налагодили у нас виробництво килимів, взуття і пошиття одягу. Щодо останнього, то наші земляки у галузі дизайну є поза конкуренцією. І цілком можуть претендувати на створення одного із фешн-центрів в Україні. Цьому сприяє і добре розвинута у обласному центрі легка промисловість.

Але у цих галузях, згідно зі світовим статус-кво, ми все одно пастимемо задніх. Інша справа — сучасні наукові розробки і їх впровадження.

Ще один фактор сприяння реалізації цієї ідеї — інші вузи, які розкидані по місту. Таких більше десятка. Вони поки що діють. Рано чи пізно перед ними постануть проблеми привабливості, підвищення статусу і консолідації зусиль. Уже зараз можна спрогнозувати, що вузи, які не будуть пов’язані з виробництвом або реалізацією проектів, щезнуть. Для вирішення другого завдання є вільні приміщення і території.

Але ці ідеї, так би мовити, для розкачки. Благо, ми живемо у світі інформаційних технологій. І тут перед нами гарні перспективи. Україна посідає п’яте місце у світі за розробками програмного забезпечення. Об’єм експорту цього продукту з нашої держави складає понад мільярд доларів щорічно. Причому здебільшого українські програмісти експортують свої розробки нелегально, а отже, не платять податки в бюджет. Цим видом діяльності в основному займаються молоді люди, які шукають замовників і реалізують свій продукт через Інтернет. Їм потрібні офіси у престижному місці, аби виглядати солідніше і впевненіше дивитися у майбутнє. Це збільшить вартість їх послуг і, само собою, доходи.

За оцінками тих же фахівців, якщо легалізувати цю справу, то експорт програмного забезпечення може зрости на порядок і досягти фантастичної цифри у 10 мільярдів доларів. Ось тут і може стати у на- годі ідея “силіконової долини” із її преференціями для потенційних платників податків, як це вже мало місце у Німеччині. І тоді чимало коштів від цієї суми може осісти у Хмельницькому.

Пропозиції, висловлені вище, носять загальний характер. Проаналізувати їх і запропонувати свої міркування — справа фахівців, управлінців, а також представників влади. Саме їм, а також ентузіастам і патріотам рідного краю і адресована ця стаття.