Ринок патентів в Україні стабільно розвивається — такий висновок можна зробити, з огляду на динаміку видачі патентів та деклараційних патентів на винаходи та корисні моделі. Незважаючи на те, що у 2005 році патентів видано на 4,9% менше, порівняно з попереднім роком, загальна кількість чинних патентів зросла на 5,87% і сягнула 47917 охоронних документів.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», патент на винахід охороняється в Україні протягом 20 років від дати подачі заявки. Для того щоб отримати такий патент, винахід має відповідати трьом критеріям охороноспроможності: винахідницький рівень, світова новизна, промислова придатність.

Але не кожна розробка має винахідницький рівень. Багато вдосконалень є очевидними. Власне, для правової охорони цих удосконалень і було запропоновано таку форму охоронного документа, як деклараційний патент на корисну модель, для отримання якого достатньо, аби розробка була новою (на світовому рівні) і промислово придатною. Експерт Укрпатенту не перевіряє, чи є така розробка новою або ж промислово придатною. Тому держава, видаючи патент під відповідальність заявника, тобто вірячи на слово винахідникові, захищає такі розробки, але вже тільки протягом десяти років.

Однак свого часу законодавцеві здалося замало перелічених видів охоронних документів на результати інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. В Україні почали надавати охорону розробкам за результатами аналізу їхньої новизни на території країни, вірячи на слово заявникові, що розробка є справді промислово придатною. Відповідний охоронний документ отримав назву деклараційного патенту на винахід зі строком дії шість років від дати подачі заявки. Отже, можна було скопіювати якийсь американський патент і захистити його як свій власний. В Україні на початок цього року деклараційні патенти на винаходи становили 44% від чинних охоронних документів, виданих відповідно до Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», деклараційні патенти на корисні моделі — 22% і лише 33% серед чинних патентів пройшли кваліфікаційну експертизу, тобто експерт переконався, що вони справді відповідають критеріям охороноспроможності.

З 1 січня 2004 року приймання заявок на деклараційні патенти на винаходи припинилося, тому українським винахідникам, які звикли, що їм вірять на слово, довелося знову ж таки оформляти свої розробки під власну відповідальність. У результаті вони почали отримувати не деклараційні патенти на винаходи, а деклараційні патенти на корисні моделі. Про це свідчить різке зростання числа виданих деклараційних патентів на корисні моделі: 440 — у 2002 році, 672 — у 2003-му, 1853 — у
2004-му, 7467 — у 2005-му. Як бачимо, кількість виданих документів у 2005 році вчетверо більша за їхню кількість у 2004 році, а враховуючи сучасну тенденцію щодо подачі заявок на корисні моделі, у 2006 році кількість виданих деклараційних патентів на корисні моделі може зрости ще у півтора разу і сягнути понад 10 тисяч охоронних документів (див. графік).

Слід зазначити, що іноземці практично не отримували деклараційних патентів в Україні, а отже 99,6% деклараційних патентів на винаходи було видано українським заявникам. Згідно з терміном дії 31 грудня 2009 року спливе строк дії останнього деклараційного патенту на винахід, що призведе до остаточного зникнення з ринку промислової власності винаходів, що охороняються деклараційним патентом. Відповідно, з кожним роком збільшуватиметься частка чинних патентів на винаходи, виданих іноземним заявникам, та зменшуватиметься частка чинних патентів на винаходи, виданих українським заявникам, особливо в період після 2009 року.

Очевидно, що проблема не в кількості, а в якості. Далеко не кожен з 50 тисяч чинних патентів реально містить у собі певне удосконалення, розробку, а тим паче новітню технологію. Тим часом держава виділяє на них 300 млн. грн. (тобто в середньому по 6 тисяч гривень на кожний) і, зокрема, 20,5 млн. грн. — на розробку новітніх технологій. Немає сумніву, що вітчизняний бізнес виділяє на них значно більші суми. Й виділяв би більше, якби держава дозволила б зараховувати ці витрати до складу валових. Але формально український бізнесмен-винахідник має сплатити всі податки, і лише після цього, за рахунок прибутку, створити інновацію. Потім впровадити її в життя, поставивши на бухоблік, а витрати поступово амортизувати. Зрозуміло, що на практиці, мало хто йде таким шляхом. Тому в Держкомстаті та Кабміні ніхто не може назвати реальної цифри витрат бізнесу на інновації.

Отож залишається вірити на слово можновладцям, які безапеляційно продовжують запевняти громадськість у тому, що Україна впевнено прямує шляхом інноваційного розвитку економіки.