На главную | Пишите нам | Поиск по сайту тел (063) 620-06-88 (другие) Укр | Рус | Eng   
Прибыли от использования патентов в мире возросли от 3 млрд долл. в 1982 году до 120 млрд долл. в 2003 году
  новости  ·  статьи  ·  услуги  ·  информация  ·  вопросы-ответы  ·  о Ващуке Я.П.  ·  контакты за сайт: 
×
Если вы заметили ошибку или опечатку, выделите мышкой текст, включающий
ошибку (всё или часть предложения/абзаца), и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить нам.
×

Правовой статус Интернет-СМИ в Украине: проблемы, перспективы урегулирования

2004-12-03
Шевченко Тарас

Протягом останніх п’яти років інтернет-ЗМІ в Україні зазнали істотного розвитку. Ці нові форми засобів масової інформації не тільки знайшли свою нішу на ринку інформації, але і почали відігравати важливу роль «охоронного пса демократії», роль, властиву пресі та телебаченню, але в нашій країні практично ними не виконувану. Розвиток інтернет-сайтів як ЗМІ відбувався паралельно з розвитком українського сегмента Інтернету. На сьогодні інтернет-ЗМІ існують у двох формах: інтернет-сторінки традиційних ЗМІ, особливо друкованих, та окремі інтернет-видання.

На відміну від Російської Федерації, інтернет-видання в Україні не мають статусу ЗМІ. Цей статус відповідно до чинного законодавства отримують видавництва, телерадіоорганізації, а також інформаційні агентства. Інтернет-ЗМІ не вписуються в рамки будь-якого з цих законів. Окремі законопроекти, які б регулювали статус інтернет-видань, активно обговорювалися в Україні, однак, у силу різних причин прийняті так і не були. Відсутність статусу інтернет-ЗМІ, а також законодавства, яке б регулювало їх діяльність найчастіше призводить до неправильного розуміння ситуації журналістами й іншими особами, які починають думати, що в такій ситуації існує вседозволеність і повна відсутність відповідальності за поширювану інформацію. Були випадки, коли в суді відповідач єдиним аргументом проти позову про дифамацію вказував відсутність законодавства про Інтернет, внаслідок чого справу він програв.

ЩО В СТАТУСІ ТОБІ МОЄМУ…

Відсутність реєстрації інтернет-видань та спеціальних законодавчих обмежень на поширення інформації дійсно створюють ситуацію більшої свободи слова саме в Інтернеті. В Інтернеті свободи набагато більше в силу певних причин. По-перше, це вільний доступ до створення інтернет-сторінок, відсутність будь-яких правових обмежень діяльності інтернет-видань. По-друге, технічний бік «видавничої справи» в Інтернеті — процес менш витратний, легко доступний, його важко контролювати з погляду фізичного втручання (на відміну від преси, яка вимагає друкарень та мережі розповсюдження і тим більш телебачення з ліцензуванням, передавачами, кабельними мережами тощо).

Статус ЗМІ з позиції надання додаткових прав може мати значення у випадках, наприклад, доступу до інформації, розгляду позовів по дифамації чи втручання в приватне життя. Деякі видавництва вирішують питання свого статусу в досить простий спосіб. Вони реєструють під такою само назвою інформаційне агентство чи газету, одержуючи, таким чином, статус ЗМІ. Водночас, постає запитання: чи дійсно статус ЗМІ дає істотні переваги? Доступ до інформації є одним із прав, яким регулярно користуються журналісти. Правила доступу до інформації в Україні врегульовані Законом України «Про інформацію». При цьому загальновідомо, що доступ до інформації — це право, що рівною мірою надається кожному громадянину. У більшості країн журналісти не мають додаткових переваг на одержання інформації. В Україні згідно із зазначеним Законом переважне право може надаватися особам, яким інформація потрібна з професійною метою. Ця абстрактна конструкція Закону, з одного боку, мало застосовується на практиці, з іншого, — потенційно рівною мірою може застосовуватися як до журналіста газети, так й інтернет-видання.

Ще одна юридична проблема для інтернет-ЗМІ — це одержання акредитації на прес-конференції й інші заходи, що організовують органи державної влади. Як відомо, доступ на такі заходи надається журналістам, а не будь-яким громадянам. Конфліктна ситуація виникла в 2002 р., коли Генеральна прокуратура України відмовила журналістам інтернет-видання «Українська правда» в акредитації, офіційно мотивуючи це відсутністю в останнього статусу ЗМІ. Конфлікт тривав кілька тижнів, після чого Генеральна прокуратура визнала свою помилку. Справа в тому, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» акредитація має надаватися будь-якому журналісту, котрий може підтвердити свій професійний фах або надати рекомендацію професійного об’єднання журналістів. Отже, статус ЗМІ не обов’язковий для одержання акредитації. Саме цією можливістю найпростіше скористатися журналістам, які працюють в інтернет-ЗМІ.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОШИРЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ

Чимала кількість питань виникає у зв’язку з відповідальністю за поширення інформації через Інтернет. Однак ці проблеми також не залежать від того, має видання статус ЗМІ чи ні, позаяк відповідальність за поширення інформації настає за загальними правилами, визначеними ЦК України. Статус ЗМІ в деяких випадках дозволяв би мати додатковий захист для журналіста чи ЗМІ. Наприклад, конче важлива норма ст. 17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», де встановлено, що, якщо позов по дифамації пред’являє посадова особа, політична партія чи виборчий блок, суд вправі призначити компенсацію моральної шкоди лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб засобу масової інформації. При цьому суд ураховує наслідки використання позивачем можливостей позасудового, зокрема досудового, спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі і гідності, ділової репутації та врегулювання спору загалом. З урахуванням зазначених обставин суд вправі відмовити у відшкодуванні моральної шкоди.

Це положення, що, по суті, імплементувало в українську правову систему принцип, закріплений Верховним Судом США у справі «Салівана проти Нью-Йорк Таймс», застосовується тільки до журналістів і ЗМІ. Інтернет-ЗМІ можуть посилатися лише на аналогію права, довести яку буде не легко, позаяк у такий спосіб обмежуватимуться права іншої сторони.

Питання, пов’язані з притягненням до відповідальності за поширення інформації, складні. Насамперед, через труднощі встановлення винної особи і доведення факту поширення інформації, особливо, якщо особа цей факт заперечує. Цікаво, що поширенням сумнівної інформації через Інтернет «грішить» як опозиція, так і влада. З іншого боку, з погляду теорії моральної шкоди у випадку поширення сумнівної інформації через Інтернет, така шкода набагато менше, позаяк ті, хто одержує інформацію, знають про велику кількість провокацій. Найбільш оперативним і ефективним засобом захисту лишається не стягнення моральної шкоди, а блокування недостовірної інформації і поширення спростувань. Подібні засоби відповідають меті захисту репутації особи і більш прості в реалізації, оскільки можуть вживатися через провайдера.

***
Спроби врегулювати статус інтернет-видань виникали неодноразово. Однак головна проблема полягає в проблемі розмежування інтернет-ЗМІ й інших інтернет-сайтів. Пропонований колись критерій періодичності оновлень не підходить з тієї причини, що такими стануть, скоріш за все, інтернет-чати, які за своєю природою ЗМІ не є. З-поміж інших спроб пропонувалося визначити інтернет-ЗМІ як постійно діючу професійну редакцію, в якій працюють журналісти. Такий критерій навряд чи можна вважати об’єктивним; незрозуміло, хто в такому випадку прийматиме рішення про необхідність реєстрації і чи можна кого-небудь змусити зареєструватися.

Добровільна реєстрація (за прикладом Росії) також серед варіантів, що обговорюються. Безумовно, добровільність є більш м’яким підходом, ніж обов’язкова реєстрація, яка існує для друкованих ЗМІ. На мою думку, навпаки потрібно порушувати питання лібералізації процедури реєстрації преси, котра як в Україні, так і в Росії, є занадто консервативною. Реєстрація інтернет-видань, навіть добровільна, не відповідає світовим стандартам свободи преси. А якщо говорити термінами Європейської конвенції з прав людини, подібна реєстрація не є необхідною в демократичному суспільстві. Навіть добровільна реєстрація може бути першим кроком на шляху до контролю за інформацією в Інтернеті, тому цього кроку краще не робити.

полезный материал? Нажмите:




2020-11-20
Живая вода
другие статьи...
© Ярослав Ващук, 2003-2023
при использовании любых материалов сайта ссылка на источник обязательна
[pageinfo]
сайты Хмельницкого bigmir)net TOP 100