Вищий господарський суд України розглянув касаційну скаргу ТОВ «ТРК «С» на рішення господарського суду міста Севастополя від 29 серпня 2003 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 січня 2004 року у справі за позовом ТОВ «ТРК «С» до ТОВ «ТРК «Л» про стягнення компенсації за порушення авторського права у сумі 82500 гривень.

Постановою Вищого господарського суду України від 30 липня 2003 року було скасовано рішення господарського суду міста Севастополя від 6 лютого 2003 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 травня 2003 року, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя. Мотивом постанови касаційної інстанції зазначено неповне встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин, що мають значення для правильного вирішення спору зі справи. Відповідно до вказівок, що містилися у постанові касаційної інстанції від 30 липня 2003 року, суд першої інстанції під час нового розгляду справи повинен був з’ясувати: який саме обсяг авторських прав передавався компанією «R» компанії «I» й останньою — ТОВ «ТРК «С» та стосовно якого періоду часу і чи дотримано при цьому вимоги Закону щодо авторського договору; яким у зв’язку з цим є обсяг авторського права ТОВ «ТРК «С» щодо аудіовізуального твору — телесеріалу «Агентство НЛС».

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 29 серпня 2003 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 січня 2004 року, у задоволенні позову відмовлено. Мотивами рішень судових інстанцій по суті спору зазначено, що: — договір від 11 грудня 1996 року про співробітництво в організації українського телебачення та додаткова угода від 20 січня 2002 року N 18-02/14 до цього договору, укладені ТОВ «ТРК «С» і компанією «I», не є авторським договором про передачу виключного права на використання твору, оскільки не містять визначеного обсягу виключних авторських прав позивача; — позивачем не доведено належності йому майнових прав автора, оскільки ним не подано на вимогу суду оригіналів авторських договорів, що підтверджують ці права.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ «ТРК «С» просило рішення господарського суду міста Севастополя від 29 серпня 2003 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 січня 2004 року у справі скасувати і залишити в силі рішення господарського суду міста Севастополя від 6 лютого 2003 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 травня 2003 року у цій справі. Касаційну скаргу мотивовано тим, що судові інстанції дійшли помилкового висновку про відсутність у позивача майнових прав автора на використання твору, оскільки, на думку скаржника, наявність цих прав підтверджується державним посвідченням на прокат, тиражування, розповсюдження та публічний показ чи демонстрування кіно- і відеофільмів N 14.4680.02Т, виданим йому в установленому порядку Міністерством культури України (далі — прокатне посвідчення).

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування прийнятих у справі рішення і постанови та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Суд апеляційної інстанціями у справі дійшов суперечливих висновків про обставини справи. Спочатку у своїй постанові від 21 січня 2004 року судом апеляційної інстанції було констатовано встановлення таких фактичних даних у справі: — відповідно до договорів від 15 вересня 2000 року N НРС-27/01 та N НРС-27/02, договору від 18 вересня 2000 року N НРС-27/03 ТОВ «Н» доручило і отримало сценарій, режисерську розробку і постановку, оригінальну музику «пілотної серії багатосерійного телевізійного художнього фільму під умовною назвою «Агентство НЛС»; — за договором від 17 серпня 2001 року N НРС-100/18 про передачу виключного права на використання серій телефільму «Агентство НЛС», укладеним ТОВ «Н» і ТОВ «Студія «П», остання особа вправі розпоряджатися переданими правами, в тому числі укладати від свого імені договори з переуступки прав; — виключні права на демонстрування серій телефільму «Агентство НЛС» передавалися послідовно за договорами від 21 серпня 2001 року N ЛФ-1/П між ТОВ «Студія «П» і ТОВ «ЛФ»; від 16 жовтня 2001 року N ЛФ-8-Р між ТОВ «ЛФ» і ТОВ «Ф»; від 16 жовтня 2001 року N Ф/Р-1 між ОВ «Ф» і компанією «IF» (пункт 1.4 договору); — за ліцензійною угодою від 24 грудня 2001 року компанія «IF» передала «R» виключне право на показ телесеріалу «Агентство НЛС» з правом переуступки виключного права третім особам; — за ліцензійною угодою від 4 січня 2002 року компанія «R» (ліцензіар) передала «I» (ліцензіату) виключне право на триразовий телевізійний показ телесеріалу «Агентство НЛС» на території України з правом дозволити ТОВ «ТРК «С» показ цього твору; — згідно з договором від 11 грудня 1996 року про співробітництво в організації українського телебачення та додатковою угодою від 20 січня 2002 року N 18-02/14 до цього договору компанія «I» передала ТОВ «ТРК «С» виключне право на демонстрування на території України аудіовізуального твору — телесеріалу «Агентство НЛС» терміном до 1 липня 2004 року; — згідно з протоколом від 25 червня 2002 року зафіксовано трансляцію однієї з серій телесеріалу «Агентство НЛС» з телеканалу «Р» на відеокасеті із записом трансляції, який зроблено на квартирі абонента ТОВ «ТРК «Л» з 19 год. 55 хв. до 20 год. 46 хв. через належні йому мережі кабельного телебачення; — за прокатним посвідченням ТОВ «ТРК «С» належить ексклюзивне право на триразовий показ телесеріалу «Агентство НЛС» на території України без права передачі дозволу третім особам.

Однак після констатації цих фактів в оскаржуваній постанові апеляційної інстанції від 21 січня 2004 року зазначено, що позивачем не доведено належність йому майнових прав автора на телесеріал «Агентство НЛС», оскільки ним не подано на вимогу суду оригіналів авторських договорів, що підтверджують ці права.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність порушення майнових авторських прав ТОВ «ТРК «С».

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» ( 3792-12 ) (далі — Закон) первинним суб’єктом, якому належить авторське право, є автор твору.

Частиною 1 статті 31 Закону ( 3792-12 ) передбачено: «Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю чи частково з оформленням такої передачі авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані».

Відповідно до приписів статті 32 Закону ( 3792-12 ): «Автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими особами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону ( 3792-12 ) (частина 1 статті 32 Закону). Передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору» (частина 2 статті 32 Закону ( 3792-12 ).

У частині 8 статті 33 Закону ( 3792-12 ) визначено, що всі майнові права на використання твору, які передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як передані суб’єктом авторського права, вважаються такими, що не передані, і зберігаються за ним.

Згідно зі статтею 1 ГПК ( 1798-12 ) право на звернення з позовом до господарського суду пов’язується з порушенням або оспорюванням прав і охоронюваних законом інтересів позивача. За новим розглядом справи відповідно до вказівок Вищого господарського суду України господарським судам першої та апеляційної інстанцій необхідно було з’ясувати обсяг авторських майнових прав на телесеріал «Агентство НЛС», отриманих ТОВ «ТРК «С» відповідно до авторського договору. Однак у встановленні цієї обставини суд апеляційної інстанції дійшов суперечливих висновків, що є порушенням вимог частини першої статті 43 ГПК, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У встановленні обставин справи судовими інстанціями не використано усіх можливостей для витребування необхідних доказів.

Відповідно до частин другої та третьої статті 36 ГПК ( 1798-12 ): «Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду».

Якщо ТОВ «ТРК «С» на час розгляду спору у справі не мало змоги подати на вимогу суду оригінали договорів на підтвердження своїх авторських майнових прав, судові інстанції мали право витребувати необхідні докази за правилами статті 38 ГПК ( 1798-12 ) від інших підприємств та організацій незалежно від їхньої участі у справі. Крім того, судами не обгрунтовано з посиланням на вимоги чинного законодавства необхідність подання позивачем виключно оригіналів цих договорів, а не їх належним чином засвідчених копій.

Отже, судові інстанції припустилися порушення вимог частини першої статті 4-7 ГПК ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи і частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Тому не можна вважати, що судовими інстанціями достатньо повно з’ясовані обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору у справі. Відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У повторному новому розгляді справи суду першої інстанції слід витребувати необхідні докази відповідно до правил ГПК ( 1798-12 ), належним чином оцінити їх, встановити обставини справи та дати їм правову оцінку відповідно до вимог матеріального права.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ «Телерадіокомпанія «С» задовольнити частково: рішення господарського суду міста Севастополя від 29 серпня 2003 року і постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 січня 2004 року у цій справі скасувати; справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.