Судами не встановлено, з якого моменту фірма почала використовувати знак та в який момент припинила його використання

Виший господарський суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ «Нова Інтернаціональна Корпорація» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 березня 2003 р. № 21/523 у справі за позовом ТОВ «Нова Інтернаціональна Корпорація» до Державного департаменту інтелектуальної власності, фірми «Союз-Віктан ЛТД» про стягнення 1402536,40 грн., встановив наступне.

ТОВ «Нова Інтернаціональна Корпорація» (далі — Товариство) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до фірми «Союз-Віктан ЛТД» (далі -Фірма) з вимогами: визнати порушеним право інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 14590 від 29 грудня 1999 р.; зобов’язати Державний департамент інтелектуальної власності (далі — Департамент) внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо чинності знака на товари та послуги № 14590 від 29 грудня 1999 р. та здійснити про це публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність»; стягнути з Фірми на свою користь 1402536,40 грн. збитків; зобов’язати Фірму усунути з товару та його упаковки незаконно використаний знак «Наша Марка».

У процесі розгляду справи Товариство подало заяву про уточнення позовної вимоги щодо стягнення збитків у сумі 1228657,16 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 28 січня 2003 р. вимоги у частині стягнення 1228657,16 грн. збитків та зобов’язання Фірми усунути з товару та його упаковки незаконно використаний знак «Наша Марка» задоволенні, відмовлено в частині зобов’язання Державного департаменту інтелектуальної власності внести зміни до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг і щодо чинності знака на товари та послуги № 14590 від 29 грудня 1999 р. та здійснити про це публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» — провадження у справі припинено.

Рішення мотивовано тим, що Фірма правомірно використовувала товарний знак «Наша Марка» з 9 березня 1998 р. по день винесення Верховним Судом України рішення Судової палати з цивільних справ про скасування рішення Сімферопольського районного суду від 27 жовтня 2000 р. та ухвалу Судової колегії Верховного Суду АРК від 26 лютого 2001 р., тобто по 21 березня 2002 р., а тому вина Фірми як елемент цивільно-правового правопорушення у використанні знака у вказаний період відсутня. Позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено використання Фірмою товарного знака «Наша Марка» після 21 березня 2002 р., тобто після прийняття рішення Верховним Судом України. Департамент надав докази внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про поновлення дії свідоцтва України № 14590 «Наша Марка» та здійснення відповідної публікації в офіційному бюлетені «Промислова власність» (№ 7, 2002 р.), а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 березня 2003 р. рішення господарського суду м. Києва від 28 січня 2003 р. змінено:

у частині визнання порушеним права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 14590 від 29 грудня 1999 р. — провадження у справі припинено;
у частині зобов’язання Департаменту внести зміни до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо чинності знака на товари та послуги № 14590 від 29 грудня 1999 р. та здійснити про це публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» — у позові відмовлено;
у частині стягнення 1402536,40 грн. збитків та зобов’язання Фірми усунути з товару та упаковки незаконно використаний знак «Наша Марка» — у позові відмовлено.
Постанова мотивована тим, що вимога визнання права порушеним не відповідає способам захисту прав, передбачених ст. 6 ЦК України та Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Публікація про внесення змін до реєстру здійснена в бюлетені від 15 липня 2002 р., а позов із вимогою її здійснення подано до суду пізніше 1 жовтня 2002 р., тобто право Товариства на момент подачі позову не було порушено, а тому необхідно відмовити в позові в цій частині. В іншій частині апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду.

Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, який підтримав касаційну скаргу, пояснення представників відповідачів, які заперечували проти задоволення касаційної скарги, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, Департамент зареєстрував словесний товарний знак «Наша Марка» (далі — знак) для алкогольних напоїв та низки інших товарів на ім’я Товариства за заявкою № 98030896 від 9 березня 1998 р. та видав свідоцтво на знак для товарів і послуг № 14590 від 29 грудня 1999 р. (публікація в офіційному бюлетені «Промислова власність», бюлетень № 8, 1999 р.).

Рішенням Сімферопольського районного суду АРК від 27 жовтня 2000 р. свідоцтво України № 14590 від 29 грудня 1999 р. на знак, виданого на ім’я Товариства, визнано недійсним.

На вказане рішення Товариство подало касаційну скаргу до Верховного Суду АРК.

Ухвалою Верховного Суду АРК від 26 лютого 2001 р. касаційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а рішення Сімферопольського районного суду від 27 жовтня 2000 р. залишено без змін.

У свою чергу, 27 липня 1998 р. Фірма подала заявку № 98072944 на видачу свідоцтва на знак для товарів та послуг щодо позначення «Наша марка».

Оскільки свідоцтво на знак для товарів та послуг № 14590 визнано недійсним, Департаментом 15 жовтня 2001 р. видано Фірмі свідоцтво України на знак для товарів та послуг № 21303 щодо позначення «Наша Марка» (знак).

Рішенням Верховного Суду України від 21 березня 2002 р. касаційну скаргу Товариства задоволено, рішення Сімферопольського районного суду від 27 жовтня 2000 р. та ухвалу Верховного Суду АРК від 26 лютого 2001 р. скасовано та постановлено нове рішення, яким позов про визнання недійсним свідоцтва на знак залишено без задоволення.

Приймаючи рішення та оскаржувану постанову, господарські суди виходили з того, що вина Фірми у використанні знака в період з 9 березня 1998 р. по 21 березня 2002 р. відсутня, а остання правомірно користувалася знаком, не порушуючи прав Товариства.

Проте з такими висновками погодитись не можна, виходячи із наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦПК України (в редакції Закону України від 21 лютого 2000 р.) рішення, ухвала і постанова суду або судді, що набрали законної сили, є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Згідно із ч. 1 ст. 231 ЦПК України (в редакції Закону України від 21 лютого 2000 р.) рішення суду набирає законної сили по закінченні строку на касаційне оскарження і внесення касаційного подання прокурора, якщо воно не було оскаржене і на нього не внесене касаційне подання. У разі подання касаційної скарги або внесення касаційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 321 ЦПК України ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

Частина 2 ст. 348 ЦПК України передбачає, що судові рішення виконуються після того, як вони набрали законної сили.

Згідно із п. 1 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки.

Після прийняття Верховним Судом України рішення, яке набрало чинності негайно після прийняття, права Товариства на знак, що випливають із свідоцтва України № 14590 від 29 грудня 1999 р., діють від дати подання заявки.

В свою чергу, Фірма користувалась знаком на підставі свідоцтва № 21303, яке рішенням господарського суду м. Києва від 5 серпня 2002 р. у справі № 12/232 визнано недійсним.

Відповідно до п. 3 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» право власності на знак засвідчується свідоцтвом.

Відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику право використовувати знак.

Використання знака Фірмою до моменту видачі свідоцтва № 21303 не можна визнати правомірним, позаяк знак у той час використовувало Товариство на підставі свідоцтва № 14590 від 29 грудня 1999 р.

Водночас, використання Фірмою знака з моменту отримання свідоцтва № 21303 та до моменту прийняття Верховним Судом України рішення від 21 березня 2002 р. не могло порушувати права Товариства на знак.

Але ж судами не встановлено, з якого моменту Фірма почала використовувати знак та в який момент припинила його використання.

Викладене свідчить про те, що висновки господарських судів про правомірність використання Фірмою знака та не порушення права Товариства на знак суперечать цивільному процесуальному законодавству та Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», а також базуються на обставинах справи, які встановлені судами неповно.

Частина 1 ст. 32 ГПК України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Водночас, якщо поданих сторонами доказів недостатньо, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для правильного вирішення спору, як це передбачено ч. 1 ст. 38 ГПК України.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 постанови від 29 грудня 1976 р. № 11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають, позаяк на порушення ст. 43 ГПК України господарські суди не розглянули в судовому процесі всебічно, повно і об’єктивно всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно із ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин рішення господарського суду м. Києва від 28 січня 2003 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 24 березня 2003 р. підлягають скасуванню, а справа спрямуванню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду слід урахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України постановив:

касаційну скаргу ТОВ «Нова Інтернаціональна Корпорація» задовольнити частково.

Рішення господарського суду м. Києва від 28 січня 2003 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 березня 2003 р. у справі № 21/523 скасувати.

Справу спрямувати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.