Вищий господарський суд України

Постанова іменем України «30» липня 2003 року

Вищий господарський суд розглянув касаційну скаргу національного виробничо-аграрного об’єднання «А» (далі — НВАО «А») на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.05.2003 за позовом НВАО «А» до товариства з обмеженою відповідальністю «Б» (далі — ТОВ «Б») про стягнення 2109918, 46 грн збитків від недобросовісної конкуренції

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
Встановив:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 12.03.2003 позов задоволено частково: з ТОВ «Б» стягнуто на користь НВАО «А» заподіяні збитки у сумі 615036,95 грн. Зазначене рішення мотивовано посиланням на приписи статей 16 та 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.05.2003 апеляційну скаргу ТОВ «Б» задоволено, рішення господарського суду міста Севастополя від 12.03.2003 у цій справі скасовано. Постанову апеляційної інстанції мотивовано посиланням на припис частини 3 статті 22 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки». Крім того, мотивами постанови апеляційної інстанції зазначено, що: патент на промисловий зразок від 15.09.2002 № 0000 та свідоцтва на знак для товарів і послуг від 29.03.1993 № 0000 та № 0001 видано не позивачеві у справі, а іншій юридичній особі — виробничо-аграрному об’єднанню «А»; позивачем не доведено розмір заподіяних йому збитків.

У касаційній скарзі від 06.06.2003 НВАО «А» просить постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, а рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. Скаргу мотивовано тим, що діями відповідача порушено виключні права позивача на об’єкт промислової власності, що охороняється свідоцтвами на знак для товарів і послуг, а не патентом на промисловий зразок. Скаржником заперечуються твердження апеляційної інстанції про видачу охоронних документів інший особі, а не йому, а також недоведеність ним факту збитків, заподіяних відповідачем в результаті випуску контрафактної продукції, та їх розміру.

Перевіривши правильність застосування судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень у цій справі та передачі справи на новий розгляд.

Судові інстанції у розгляді справи дійшли суперечливих висновків щодо особи власника охоронних документів на об’єкти промислової власності та їх реквізити. Судом першої інстанції встановлено, що охоронні документи видано позивачеві, а суд апеляційної інстанції вважає, що ці документи видано іншій юридичній особі, а саме виробничо-аграрному об’єднанню «А». Судовими інстанціями у справі встановлено, що Державним департаментом інтелектуальної власності (далі — Департамент) видано свідоцтва на знак для товарів і послуг від 29.03.1993 № 0000 та № 0001. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що Департаментом видано патент на промисловий зразок від 15.09.2000 № 0000, однак, судом апеляційної інстанції у його постанові зафіксовано, що патент на промисловий зразок № 0000 видано 15.09.2002.

Судом першої інстанції не проведено перевірки тотожності особи власника цих охоронних документів і позивача. У постанові апеляційної інстанції не наведено доказів, що обґрунтовують її незгоду з висновком суду першої інстанції про особу власника охоронних документів, зокрема, не зазначено про проведення перевірки тотожності або правонаступництва власника цих документів. Тому судовими інстанціями у цій справі на порушення вимог статті 43 ГПК України про оцінку доказів не встановлено тотожності особи власника охоронних документів та позивача. Дані про власника охоронних документів визначають правову підставу для вимоги позивача, а отже вони входять до предмету доказування у справі і підлягають встановленню судом.

Крім того, судовими інстанціями не встановлено, щодо якого конкретно об’єкта охорони промислової власності відповідач припустився порушення, а саме: товарного знаку чи промислового зразка. Правовий режим охорони цих об’єктів є різним, оскільки визначається окремими законами України з питань інтелектуальної власності, тобто про охорону прав на промислові зразки та про охорону прав на знаки для товарів і послуг. Дані про порушення щодо конкретного об’єкта промислової власності мають істотне значення для правильного вирішення спору, а тому підлягають з’ясуванню судом.

Відповідно до вимог статті 1117 ГПК касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених у цій постанові обставин.

Судом апеляційної інстанції допущено у цій справі і неправильне застосування припису пункту 3 статті 22 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» в редакції, що була чинною на час існування спірних правовідносин), за яким не визнається порушенням прав, що надаються патентом, введення в господарський оборот продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка, після введення цього продукту в господарський оборот власником патенту чи з його спеціального дозволу. Посилаючись на цей припис та на те, що після придбання виноматеріалів відповідач здійснював їх розлив, закупорювання і продаж без зміни назви продукту і його виготовлювача, апеляційна інстанція дійшла висновку, що позивачем реалізовано право першого продажу товару, виготовленого із застосуванням промислового зразка, і у подальшому він не може контролювати долю маркованих товарів, за умови недопущення їх зміни. Тому за висновком апеляційної інстанції введення відповідачем в господарський оборот шляхом оптової або роздрібної торгівлі продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка, після введення цього продукту в господарський оборот власником патенту не є порушенням прав останнього.

Такий висновок є помилковим. У наведеній нормі мова йдеться про подальші операції з продажу і перепродажу саме конкретної партії продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка і вперше введеного в оборот власником цього патенту чи з його спеціального дозволу. Тому виключні права власника патенту, що визначені у статті 20 Закону України « Про охорону прав на промислові зразки» , порушуються, якщо особа, не маючи патенту або дозволу (ліцензії) на використання промислового зразка на підставі ліцензійного договору, вперше вводить в господарський оборот конкретну партію товару, виготовлену із застосуванням цього промислового зразка, навіть якщо до моменту цього введення в оборот власником патенту вже здійснювались операції з аналогічними партіями товару.

З огляду на викладене та керуючись статтями 1119 — 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постановив:

1. Касаційну скаргу національного виробничо-аграрного об’єднання » А» задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 12.03.2003 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.05.2003 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.