У господарській діяльності підприємств є практика придбання торговельних марок у нерезидентів або резидентів, а також отримання їх у користування. Розглянемо, як у податковому обліку платника податку відображаються платежі за придбання та користування такою торговельною маркою.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону N 334/94-ВР під поняттям нематеріального активу слід розуміти об’єкти інтелектуальної, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані в порядку, встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку.

Частиною першою ст. 420 Цивільного кодексу зазначено, що до об’єктів права інтелектуальної власності належать, зокрема, торговельні марки (знаки для товарів i послуг). При цьому набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом (частина перша ст. 494 Цивільного кодексу). Згідно з частиною третьою ст. 494 Цивільного кодексу набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

Правом інтелектуальної власності відповідно до частини першої ст. 418 Цивільного кодексу є право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Цією самою статтею визначено, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 495 Цивільного кодексу одним з майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку поряд із правом її використання є виключне право дозволяти використання такої торговельної марки (видавати ліцензії), тобто право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам (частина друга ст. 493 Цивільного кодексу).

Пунктом 1.30 ст. 1 Закону N 334/94-ВР визначено, що роялті є платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари i послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об’єкт власності, або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов’язковим згідно із законодавством України.

При цьому ст. 419 Цивільного кодексу зазначено, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Таким чином, якщо підприємство володіє правом інтелектуальної власності на торговельну марку, яке засвідчується свідоцтвом, та реалізує своє майнове право інтелектуальної власності на таку торговельну марку шляхом надання ліцензіату права на використання цієї торговельної марки, при цьому ліцензійним договором не передбачено умови, які б надавали право користувачу торговельної марки продавати, передавати або відчужувати зазначену торговельну марку — тобто ліцензіат набуває право інтелектуальної власності на торговельну марку без набуття права власності на неї, то платежі за таким ліцензійним договором повністю відповідають терміну "роялті", визначеному п. 1.30 ст. 1 Закону N 334/94-ВР.

Незалежно від того, відносяться зазначені платежі до роялті чи ні, їх оподаткування податком на прибуток відбувається на загальних підставах, тобто вони включаються до складу валового доходу підприємства-отримувача на підставі пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону N 334/94-ВР, та у разі якщо сплата цих платежів пов’язана із веденням господарської діяльності користувача торговельної марки (ліцензіата), вони включаються до складу його валових витрат на підставі пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону.

Слід зазначити, що відповідно до пп. "в" п. 13.1 ст. 13 Закону N 334/94-ВР доходи у вигляді роялті, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), оподатковуються у порядку i за ставками, визначеними цією статтею.

Щодо податку на додану вартість, то якщо покупець придбаває право на використання торговельної марки без одержання права власності на неї, то відповідно до пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону N 168/97-ВР винагорода (платежі) за таке використання не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість. При цьому в особи, яка передає об’єкт права у користування та отримує компенсацію за таку операцію, відсутнє право на податковий кредит по сумах податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) за придбані товари (роботи, послуги), вартість яких відноситься до валових витрат такої операції.

Якщо об’єкти передаються у володіння або розпорядження чи власність, то така операція є об’єктом оподаткування відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону N 168/97-ВР i податкові зобов’язання в особи, яка передає об’єкт права, виникають за першою з подій: або з дати надходження платежів на розрахунковий рахунок, або з дати передачі (відчуження) такого об’єкта. При цьому на дату виникнення податкових зобов’язань виписується податкова накладна.