У розвинених країнах 11% ВВП припадає на частку інтелектуальної власності. А як у нас? Кореспондент "Дня" спробував розібратися на прикладі Донецької області

Цього року Донецька область упевнено зайняла першу сходинку в країні за кількістю порушень у сфері авторських і суміжних прав, а також за кількістю контрафактної продукції, яка майже кожного тижня масово вилучається на ринках регіону. У результаті тільки з початку року загальний збиток від підробних товарів в області склав понад два мільйони гривень, а в цілому бюджет України через порушення у сфері інтелектуальної власності щорічно недоотримує 0 млн.

Сьогодні частка підприємств, що оплачують право на ретрансляцію або використання інтелектуальної власності, у Донецькій області складає менше 1%. Ситуацію не рятують планові й позапланові рейди, перевірки й вилучення подібної продукції: підробні товари продовжують реалізовуватися цілком успішно, і чи не більшість донеччан сьогодні одностайно виступає на захист "піратів". Для них купівля неліцензійних товарів — це спосіб добре зекономити гроші й майже не втратити на якості.

За словами фахівців, сьогодні в Донбасі, як і у всій Україні загалом, підробляється практично все — від традиційних аудіо- і відеодисків до... туалетного паперу. До речі, за словами фахівців, однією з найвразливіших груп правовласників, яка може в будь-який момент зазнати посягання на її авторські права, є... журналісти. "Створюється враження, що журналісти менше всіх думають про дотримання своїх прав. А тим часом більше, ніж у вас, не крадуть ні в кого. Ви маєте право створити управління, яке стежитиме за дотриманням ваших прав, і дозволить вам за використання ваших продуктів отримувати гроші", — заявив "Дню" начальник регіонального відділу у м. Донецьку й Донецькій області управління зборів авторської винагороди ДП УААСП Сергій Іванов. Проте в будь-якому випадку основною групою ризику в регіоні, як і раніше, вважаються аудіо- і відеодиски, а також програмне забезпечення.

"ПІРАТАМИ" СТАЮТЬ НАВІТЬ ЛУНА-ПАРКИ

Найголовнішим "піратським місцем" у Донецькій області, мабуть, є відомий усім ринок "Маяк", де можна дістати не тільки потрібні фільми, музику або програмне забезпечення, але навіть книги, надруковані в невідомих видавництвах і які продаються за доступними цінами. Втім, дуже часто підробну продукцію можна зустріти навіть у добре відомих і найлегальніших магазинах.

"Ринки й магазини захлеснула контрафактна продукція. Особливо страждає програмне забезпечення — його продають або публічно використовують у комп’ютерних клубах, і, як правило, розповсюджуються в основному піратські програми. Гроші, виручені від цього продажу, йдуть на якісь незрозумілі речі, вони не повертаються авторам або виконавцям, як це встановлено згідно із законом", — розповів "Дню" головний державний інспектор із питань інтелектуальної власності Сергій Наливайко.

За його словами, це тільки фахівці знають, що будь-який торговий бренд або зображення, не кажучи вже про художні твори будь-якої форми, є об’єктами індивідуальної власності, за використання яких потрібно платити гроші, а ось прості донеччани не завжди над цим навіть замислюються. Більше того, про це не знають і підприємці, що наполегливо відмовляються платити за те, що їм здається абсолютно безкоштовним. Чи жарт — оплачувати трансляцію радіостанції в кафе, якщо всім відомо, що радіо завжди працює безкоштовно.

Однак інспектори не дрімають: останнім часом перевірки дотримання закону про інтелектуальну власність у Донбасі проводяться дуже часто, причому порушники часом виявляються в самих несподіваних місцях. Так, буквально нещодавно в Донецьку серйозними санкціями був обкладений... луна-парк, що розташувався на центральній площі шахтарської столиці.

Як розповів С. Наливайко, взагалі-то в заявці на гастрольне посвідчення луна-парку значилося, що в ході його роботи не використовуватимуться музичні твори і в дужках було приписано дивне пояснення: "російська мова". Як з’ясувалося згодом, директор парку атракціонів мав на увазі, що не крутитиме тільки іноземну музику, а ось російськомовних виконавців слухатиме регулярно. При цьому, посилаючись на те, що гастрольне посвідчення йому все-таки було видане, директор парку категорично відмовився сплатити штраф. Ситуацію змогла виправити тільки консультація в Донецькій міській раді, після якої невдалий підприємець визнав свою провину та уклав спеціальну угоду на публічне відтворення музики. Тепер за кожну свою виставу, що проводитиметься з березня по жовтень, йому доведеться платити по тисячі гривень щомісяця. "Я вважаю, що за місяць для луна-парку це не такі великі гроші. Він за день заробляє стільки", — вважає С. Наливайко.

Однак випадок із луна-парком навряд чи можна розцінювати як характерний приклад — насправді "пірати" рідко бояться відповідальності, і навіть якщо попадаються, готові сплатити штраф або понести інше покарання, знаючи, що після цього вони знову займуться своєю діяльністю і відновлять "збитки". У Донецьку, наприклад, уже по-справжньому прославився продавець дисків із згаданого ринку "Маяк", проти якого вже тричі порушувалася кримінальна справа, однак він все одно продовжує процвітати. Останнього разу в цього продавця протягом трьох місяців було вилучено продукції на суму майже 0 тис., однак він знову знаходить десь гроші і знову купує свій товар. З усього видно, що йому не страшно розлучатися з такими грошима, адже він знає, що "на роботі" йому вдасться отримати більше.

ДИСКИ ЇДУТЬ ІЗ РОСІЇ

Взагалі прагнення продавців до продажу "піратської" продукції цілком можна виправдати: вони розуміють, що для цього потрібні невеликі вкладення, а прибуток може перевершити всі очікування. Собівартість піратського диска з музикою або фільмом сьогодні становить усього один долар, а коробка до нього й поготів коштує одну гривню. Ще гривню потрібно заплатити за перевезення диска потягом або автобусом, і в цілому витрати на виробництво такої продукції становлять п’ять- сім гривень за одиницю товару. Продаються ж диски за ціною мінімум 15 — 25 грн., і в підсумку чиста виручка перевищує витрати в три-п’ять разів.

Більше того, у "піратів" завжди є своя "цільова аудиторія" — крім звичайних користувачів, яким не по кишені ліцензійна продукція, є ще... школи і ВНЗ, які фактично ніколи не перевіряються. За словами Сергія Наливайка, штрафувати навчальні заклади за використання неліцензійних програм сьогодні просто неетично: часто вони й на "піратські" диски гроші збирають роками. Більше того, за їхній рахунок вони не заробляють — такі диски їм потрібні виключно для роботи.

З іншого боку, є місця, які перевіряти потрібно обов’язково — інтернет-клуби, дискотеки, казино, ігрові зали. Ці заклади за рахунок контрафактної продукції збирають колосальні кошти й фактично живуть за рахунок неліцензійного програмного забезпечення. До речі, найбільші проблеми в інспекторів виникають саме з ігровими залами, на які управу знайти дуже складно.

Як правило, неліцензійні диски в Донбасі виготовляються рідко — в основному вони "приїжджають" з інших країн. Уся річ у тім, що в шахтарському регіоні, як, проте, й у всій Україні загалом, немає спеціальних заводів, де виробляються ліцензійні диски і де потенційно можна було б робити "піратські" копії.

Один із найбільших і найближчих до України заводів діє в Росії, і незважаючи на те, що на такому підприємстві завжди працює інспектор, який постійно контролює виробництво, пірати все одно знаходять спосіб виробляти "ліву" продукцію. Із Росії диски прибувають, як правило, залізницею дуже дотепним способом — за допомогою спеціального "шпиля", на який нанизується понад сотня дисків і який дуже легко сховати, загорнувши його у вкладиші до дисків. "Піратам" в Україні залишається тільки купити спеціальну коробку і вкласти в неї вкладиш і потрібний диск. При цьому "заводські" "піратські" диски легко відрізнити: вони звичайно записуються з двох сторін і супроводжуються якісно надрукованим вкладишем.

Крім цього, вже безпосередньо в самому Донбасі широко поширене так зване домашнє піратство, коли диски записуються в домашніх умовах, а вкладиші до них роздруковуються на лазерному принтері. За такими "піратами" в регіоні ведеться невсипуще полювання. Наприклад, буквально недавно в самому центрі Донецька була викрита ціла група "піратів", що активно штампували диски в домашніх умовах. Керувала групою молода жінка, яка після сплати штрафу й вилучення техніки знову повернулася до своєї діяльності.

ЧИ МОЖНА ОГОЛОСИТИ ЇМ ВІЙНУ?

За словами начальника регіонального відділу у м. Донецьку й Донецькій області управління зборів авторської винагороди ДП УААСП Сергія Іванова, основною проблемою в плані дотримання авторських прав у Донецькій області сьогодні є виплата роялті — спеціальної плати за використання музичного твору на торгових площах, у ресторанах, на дискотеках і навіть... у маршрутному таксі. Будь-який з цих об’єктів передбачає факт публічного використання твору, за що й потрібно платити. Величина ж плати визначена спеціальною постановою Кабміну ще в 2003 році. Загалом, договір про авторські права власнику кафе обійдеться в 1% від валового прибутку підприємства, якщо вхід в цей заклад безкоштовний. Якщо ж він платний, підприємцю доведеться викласти 4% від вартості квитка.

Компенсація ж за нелегальне використання об’єктів інтелектуальної власності обходиться в 10 — 50 тис. мінімальних зарплат (4 тис. — 20 млн. грн.). Усього ж за минулий рік Донецька область зібрала близько 850 тис. грн. авторської винагороди — понад 6% від загального збору у всій Україні.

Однак примусити порушників заплатити всі штрафи або укласти необхідні договори насправді не так-то просто. Вся річ у тім, що на всіх порушників у нашій країні елементарно... не вистачає контролюючих інспекторів. Управління контролю у всій Україні нараховує всього лише 20 державних інспекторів: 5 працюють у Києві, а інші 15 розподілені по областях, і іноді один інспектор працює на дві-три області. Природно, при такому режимі охопити відразу всі випадки порушень просто неможливо.

Взагалі, згідно із законом, за порушення авторських прав передбачається адміністративна й кримінальна відповідальність терміном до двох років у залежності від суми нанесеного збитку. Однак порушники вже давно навчилися вправно йти від відповідальності: буквально наступного дня після перевірки в них відразу з’являється договір про використання авторських прав — ліцензійна угода, яка дає право на будь-яке публічне використання твору, і звільняє від сплати штрафів.

До речі, теоретично за поширення "піратської" продукції можуть бути покарані ще й самі споживачі: неліцензійні товари можуть бути кваліфіковані як крадені, а отже, будь-який покупець фактично може бути притягнутий до відповідальності за скупку краденого. Зрозуміло, що за дисками додому до покупця ніхто не піде, але якщо, наприклад, у рамках якоїсь іншої справи в будинку проводитиметься обшук, і в його ході будуть знайдені диски без контрольних марок, це може бути розцінене як незаконне зберігання. Якщо ж така продукція буде знайдена в офісі, то тут наслідки можуть бути куди серйозніші: досить 150 дисків, щоб можна було порушувати кримінальну справу.

Хоч там як, сьогодні в Донецьку трапляються випадки, коли самі ж споживачі заступаються за недбайливих продавців-"піратів" і вимагають їх не карати, бо їм вигідніше купувати продукцію саме в них. Наприклад, усім відомо, що, скажімо, ліцензійний DVD-диск з обов’язковою контрольною голографічною маркою, яку в Україні видає тільки одна фірма, обов’язково повинен містити тільки один твір (наприклад, тільки один фільм), однак такі диски коштують чи не вдвічі дорожче, ніж контрафактні. У той же час на підробних DVD записано мінімум п’ять фільмів і коштують вони дешевше, причому вітчизняні "пірати" вже навчилися мінімально втрачати в якості запису. Більше того, незадоволеними залишаються й відвідувачі кафе або клубів, коли вони із здивуванням дізнаються, що відтепер вхід в їхній улюблений заклад коштуватиме дорожче, бо власник підписав угоду на оплату авторських прав виконавців, музику яких він збирається транслювати. У цих випадках власники кафе навіть кажуть, що їм дешевше просто відключити твори будь-кого виконавця, який буде проти публічного прослуховування, а це вже багатьом невигідно — деякі музиканти навіть спеціально приплачують радіостанціям, щоб вони крутили в ефірі їхню музику. За словами інспекторів, у цьому могло б допомогти тільки спеціальне об’єднання власників авторських прав, які б боролися один за одного: адже поодинці можна зламати будь-кого, а якщо всі об’єднаються, із ними вже доведеться рахуватися.

Хоч там як, за словами фахівців, сьогодні війну "піратам" просто так оголошувати не можна — потрібно врахувати всі аспекти проблеми. На думку інспектора об’єднання підприємств "Українська ліга музичних прав" Ігоря Паренчука, із "піратством" не можна боротися одним тільки покаранням — головною зброєю повинні бути ціна та якість. Наприклад, у сусідній Росії зараз проводиться експеримент, за допомогою якого виробники намагаються досягнути рівності вартості ліцензійних і "піратських" дисків — тоді вже неліцензійну продукцію купувати буде просто невигідно.

Хоч там як, фахівці нарікають, що Україна досі не знає, що таке інтелектуальна власність. За словами Сергія Наливайка, українці чомусь звикли до того, що інтелектуальна власність — це те, що нікому не належить, бо її банально "не можна помацати руками". Разом із тим, в європейських країнах добровільна й своєчасна оплата результатів творчої діяльності вже стала справжнім підмурком економіки: у таких державах 11% ВВП припадає на частку інтелектуальної власності.

Однак головна загроза, на думку фахівців, полягає навіть не в цьому. Вони вважають, що якщо авторам регулярно не виплачуватиметься грошова винагорода за їхню творчість, це матиме не тільки економічні, а й соціальні наслідки: люди просто перестануть створювати такі продукти або розповсюджуватимуть їх тільки в обмеженому колі — тих, хто готовий за це платити. У результаті гірше стає самим же споживачам: вони будуть вимушені залежати від чужого продукту, від зарубіжних товарів, які продаватимуться набагато дорожче, ніж вітчизняні ліцензійні диски, а країна просто втратить тих, хто готовий був працювати на її благо.