Творча діяльність людей з найдавніших часів була однією з найпотужніших рушійних сил розвитку суспільства. Проте, ставлення суспільства щодо власності на результати творчої праці, як і до самих творців, на ранніх історичних етапах розвитку людства виключали уявлення про особливі права на інтелектуальний продукт.

Інтелектуальна власність, у розумінні права на результати творчої праці, стала поняттям нової історії, з її технічними, економічними, культурними і суспільними умовами життя. У сучасному суспільстві забезпечення надійних гарантій правової охорони інтелектуальної власності стало невід’ємним атрибутом державності будь-якої цивілізованої країни.

В Україні перші спроби створення даного атрибуту державності зроблено ще 1918р. урядами УНР та Української Держави на чолі з гетьманом П.Скоропадським.

ІV Універсал Центральної Ради від 22 січня 1918 року, яким була проголошена повна незалежність України, одним з найважливіших державних завдань визначив: «...підняти промисловість держави, розпочати творчу роботу в усіх галузях». Архівні документи засвідчують, що уряди УНР та Української Держави приділяли значну увагу питанням охорони промислової власності. Вже у січні 1918року в Україні створено державні структури, які повинні були безпосередньо займатися проблемами охорони промислової власності. Так, у складі Народного міністерства торгу і промисловості УНР серед 10 департаментів представлено Департамент винаходів та Департамент по охороні промисловості.

У складі гетьманського Міністерства торгу і промисловості справами винахідництва та охороною промислової власності займався Департамент фабрично-заводський, при якому діяв відділ винаходів.

27 червня 1918 року відділ винаходів Міністерства торгу і промисловості Української Держави видав «Регістраційне свідоцтво» за № 1, яким засвідчувалося, що 19 червня 1918 року від жителів Ростова-на-Дону, інженерів П.Грюнталя та Л.Антошевського одержано заяву про видачу патенту на винахід (дерев’яну підошву, яка заміняє калоші).

За Директорії УНР проблемами патентування винаходів, реєстрацією товарних знаків та фабричних зразків займався відділ винаходів фабрично-заводського департаменту Міністерства народного господарства. У планах уряду було перетворення міністерського відділу винаходів в окремий самостійний Департамент охорони промислової власності. Волею історії задумане не вдалося реалізувати.

Першим законодавчим актом радянської влади, яким охоронялися винаходи, стало «Положення про винаходи», підписане головою Ради Народних Комісарів РРФСР В.Леніним 30.06.1919 року. Цим документом відмінялися усі привілеї Російської імперії та вводилася нова форма охорони винаходів — авторське свідоцтво, право на використання винаходів закріплювалося за державою. Будь-який винахід, визнаний корисним, рішенням Вищої Ради Народного Господарства міг бути оголошений надбанням держави зі збереженням за винахідником прав автора, які підтверджувалися шляхом видачі державного авторського свідоцтва і виплати винагороди.

Постановою ЦВК та РНК СРСР «Про патенти на винаходи» від 12.09.1924р. відроджувався патент, як форма охорони виключного права на використання винаходів.

1925 року в СРСР затверджено закон «Про основи авторського права». «Положенням про винаходи і технічні удосконалення», затвердженими ЦВК та РНК СРСР 09.04.1931р. встановлювалося дві норми правової охорони винаходу — авторське свідоцтво і патент, вперше у світі оголошувалось право не тільки на винаходи, а й на інші технічні удосконалення, які не захищалися авторськими свідоцтвами.

24.04.1959р. Рада Міністрів СРСР постановою №435 затвердила «Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції», в якому вперше були сформульовані визначення винаходу і рацпропозицій, які виключали протиріччя у тлумаченні при визначенні пропозицій, регулювання прав і пільг авторів винаходів і рацпропозицій.

1965р. в СРСР введена правова охорона промислових зразків.
21.08.1973р. постановою Ради Міністрів СРСР №584 затверджено «Положення про відкриття, винаходи і рацпропозиції», яке відображало фактичне приєднання СРСР до Договору про патентну кооперацію.

1974р. Створено Всесоюзний центр патентних послуг з центральним підрозділом у Москві, 23 філіали і відділення у столицях 11 союзних республік і найбільших промислових центрах РРФСР та Української РСР. На території України філіали Центру діяли у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку. Діяльність ВЦПП будувалася переважно за принципом регіонального обслуговування: філіали надавали послуги підприємствам і організаціям, які знаходились у регіонах.

У кінці 1980-х років в СРСР нараховувалося майже 13млн винахідників і раціоналізаторів. Щорічно в СРСР подавалося 150 тис. заявок на винаходи, з яких половина визнавалася експертизою винаходами, з них майже 25% належало Україні.

1991р. затверджено закони СРСР «Про винаходи в СРСР», «Про промислові зразки», «Про товарні знаки та знаки обслуговування».
30.01.1925 року вийшов перший нормативний акт радянської влади щодо авторського права — постанова ЦВК і РНК СРСР «Об основах авторского права», а в травні 1928 року затверджено «Основы авторского права». В Основах цивільного законодавства СРСР і союзних республік, які прийнято Верховною Радою СРСР у травні 1991 року, містився розділ «Авторське право». Планувалося, що основні положення Основ цивільного законодавства буде розвинуто у відповідних розділах цивільного законодавства республік. Проте, авторські права в СРСР було значно звужено, тому вони не відповідали міжнародним правовим нормам, якими користувалися автори європейських країн. З цієї причини СРСР не міг приєднатися до міжнародних конвенцій, в тому числі до Бернської конвенції.
Державну систему правової охорони інтелектуальної власності України створено після здобуття 1991 року державної незалежності.

Першим кроком на цьому шляху можна вважати постанову Президії Верховної Ради України від 02.12.1991р. №1897-ХІІ «Про деякі організаційні заходи щодо забезпечення охорони промислової власності», якою Кабінету Міністрів України доручалося створення патентного відомства та інших необхідних структур державного управління з питань охорони промислової власності. Підвалини національної системи охорони інтелектуальної власності закладено постановами Кабінету Міністрів України від 27.01.1992р. №29 «По створення Державного патентного відомства України» та від 25.03.1992 №154 «Про створення Державного агентства України з авторських і суміжних прав».

Першим законодавчим актом у сфері правової охорони промислової власності незалежної України стало «Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні», затверджене Указом Президента України 18.09.1992р. Цим правовим актом в Україні було введено єдину форму охорони винаходів та промислових зразків — патент.

23 грудня 1993 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про авторське право і суміжні права». З прийняттям Україною названих законів та інших законодавчих актів було створено правове поле, яке у цілому відповідало міжнародним нормам.

22.12.1992р. підписано, а 25 грудня вручено перші 10 патентів України на винаходи. Перше свідоцтво про державну реєстрацію прав автора на твір підписано 10.11.1993р.

1992р. почала функціонувати нова для України державна інституція — представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені).

У квітні 1993р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про охорону прав на сорти рослин», 15.12.1993р. — низку законів у пакеті: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Основні норми права на результати творчу працю і на результати цієї праці, щодо захисту інтелектуальної власності, захисту моральних і матеріальних прав автора з червня 1996 року стали конституційними нормами прийнятої Конституції України.

2000 року відбулася докорінна зміна в державному управлінні системою правової охорони інтелектуальної власності в Україні. Інституції, які діяли окремо у сфері промислової власності та у сфері авторського права і суміжних прав, об’єднано в єдину інфраструктуру державної системи правової охорони інтелектуальної власності.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04. 04.2000 року № 601 у складі Міністерства освіти і науки створено Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління, який має забезпечити (в рамках власної компетенції) реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності. Управління такою важливою для будь-якої держави сферою діяльності як авторське право і суміжні права, охорона прав на об’єкти промислової власності почало здійснюватися єдиним державним органом.

Штат ДДІВ спочатку — 9 співробітників. 15.11.2000 видано 30-тисячний патент України на винахід. Цього ж року прийнято сім законів України у сфері інтелектуальної власності.