(продовження, див. початок)

6. У розгляді справи господарському суду необхідно з’ясовувати усі обставини, пов’язані із встановленням суб’єктів авторського права і передачею (відчуженням) повністю чи частково прав таких суб’єктів та з наявністю у позивача права на звернення до господарського суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «С» (далі — ТОВ «ТРК «С») звернулося до місцевого господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «П» (далі — ТОВ «ТРК «П») про стягнення компенсації за порушення авторського права в розмірі 500 мінімальних розмірів заробітної плати, тобто 82500 грн.; у позовній заяві також містилася вимога «забезпечити за рахунок відповідача публікацію в засобах масової інформації України судового рішення щодо допущеного відповідачем порушення авторського права позивача».

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено частково: з ТОВ «ТРК «П» стягнуто на користь ТОВ «ТРК «С» 11800 грн; ТОВ «ТРК «П» зобов’язано здійснити публікацію названого рішення суду першої інстанції у засобах масової інформації України.

У прийнятті названих рішення і постанови судові інстанції виходили з того, що: ТОВ «ТРК «П» допущено порушення прав ТОВ «ТРК «С» на аудіовізуальний твір — телесеріал «А»; позовні вимоги узгоджуються з приписами статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» ( 3792-12 ) (далі — Закон). З огляду на обсяг порушення зазначені вимоги щодо стягнення суми компенсації підлягають задоволенню частково, у розмірі 100 мінімальних заробітних плат, тобто 11800 грн.

ТОВ «ТРК «П» звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило оскаржувані рішення і постанову в даній справі скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Касаційну скаргу мотивовано тим, що:
ТОВ «ТРК «С» не мало й не має виключних авторських прав на телесеріал «А», і отже в нього відсутні правові підстави для звернення з позовом про захист таких прав; у зв’язку з цим суд у розгляді справи припустився неправильного застосування норм Закону і Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі — ГПК України); крім того, судом апеляційної інстанції порушено вимоги пункту 7 частини першої статті 105 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ТРК «С» заперечувало проти доводів скаржника, посилаючись на те, що: наявність у названого товариства майнових авторських прав на використання аудіовізуального твору підтверджено низкою авторських договорів та додатків до них; твердження скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права не відповідає дійсності. У зв’язку з цим ТОВ «ТРК «С» просило оскаржувані рішення і постанову залишити без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування прийнятих у справі рішення і постанови та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
— ТОВ «ТРК «С» і компанія «IF» уклали договір про співробітництво в організації українського телебачення. Згідно з додатковою угодою до цього договору названа компанія передала ТОВ «ТРК «П» виключне право на демонстрування на території України аудіовізуального твору — телесеріалу «А» терміном до 01.07.2004;
— у матеріалах справи наявні договори, що свідчать про набуття компанією «IF» авторського права на телесеріал «А»;
— ТОВ «ТРК «П» 18.06.2002 з 19 год. 37 хв. до 21 год. 12 хв. через належні йому мережі кабельного телебачення здійснено трансляцію однієї з серій телесеріалу «А» з телеканалу «РТР». Цей факт зафіксовано ТОВ «ТРК «С» у протоколі від 18.06.2002 та на відеокасеті із записом трансляції, який зроблено на квартирі абонента ТОВ «ТРК «П».

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність порушення з боку відповідача у справі авторського права щодо аудіовізуального твору — однієї з серій телесеріалу «А»; саме з порушенням авторського права стаття 52 Закону ( 3792-12 ) пов’язує можливість застосування передбачених нею способів цивільно-правового захисту такого права, в тому числі виплати компенсацій у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат.

Крім того, згідно із статтею 1 ГПК України ( 1798-12 ) право на звернення з позовом до господарського суду пов’язується з наявністю факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів позивача.

Отже, у розгляді справи господарському суду необхідно було з’ясувати усі обставини, пов’язані із встановленням суб’єктів авторського права на телесеріал «А» і передачею (відчуженням) повністю чи частково прав таких суб’єктів та з наявністю у ТОВ «ТРК «С» права на звернення до господарського суду.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону ( 3792-12 ) первинним суб’єктом, якому належить авторське право, є автор твору. Частиною першою статті 31 Закону ( 3792-12 ) передбачено, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю чи частково з оформленням такої передачі авторським договором.

Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими особами на підставі авторського договору (частина перша статті 32 Закону ( 3792-12 ).

У розгляді даної справи суд першої інстанції належним чином не з’ясував:
— який саме обсяг авторських прав передавався компанією «RM» компанії «IF» і цією останньою — ТОВ «ТРК «С» та стосовно якого періоду часу і чи дотримано при цьому вимоги Закону ( 3792-12 ) щодо авторського договору;
— яким у зв’язку з цим є обсяг авторського права ТОВ «ТРК «С» щодо аудіовізуального твору — телесеріалу «Агентство НЛС».

Відтак судом першої інстанції всупереч вимогам пункту 3 частини першої статті 84 ГПК України ( 1798-12 ) не наведено доводів, з яких ним не спростовано твердження ТОВ «ТРК «П» щодо відсутності у ТОВ «ТРК «С» виключних майнових авторських прав на використання названого твору, а отже й права звернення до суду за захистом авторського права.

Судом апеляційної інстанції недоліки рішення суду першої інстанції не усунуто.

Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог частини першої статті 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи і частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. У зв’язку з цим у Вищого господарського суду України не було підстав вважати, що судами першої і апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального права.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України касаційну скаргу задовольнив частково: судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів з цієї справи скасував; справу передав на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

7. За приписами статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» ( 3792-12 ) у зв’язку з порушенням авторського права і (або) суміжних прав є можливим одночасне застосування кількох або усіх передбачених зазначеною статтею способів цивільно-правового захисту таких прав, у тому числі й у різних судових провадженнях.

Відкрите акціонерне товариство (далі — Акціонерне товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю (далі — Товариство) компенсації за порушення авторського права у сумі 1581750 грн., що є еквівалентним 8550 мінімальних заробітних плат.

В подальшому позивач уточнив свої вимоги та просив суд зобов’язати відповідача виплатити компенсацію за порушення авторського права у розмірі 3759 мінімальних заробітних плат, що становить 770595 грн., а також стягнути з Товариства судові витрати.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково: з Товариства на користь позивача стягнуто компенсацію за порушення авторського права в сумі 102500 грн., а також судові витрати, у т.ч. 5000 грн. за оплату послуг адвоката та 15070 грн. за проведення судової експертизи в даній справі; крім того, з відповідача в доход державного бюджету України стягнуто штраф у сумі 10250 грн. Рішення суду мотивовано встановленими рішеннями господарського суду з інших господарських справ фактами порушення відповідачем виключних авторських прав Акціонерного товариства шляхом публікації семи статей без отримання відповідного дозволу позивача, що згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» ( 3792-12 ) (далі — Закон) є підставою для стягнення з відповідача компенсації за назване порушення.

Постановою апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського суду з даної справи змінено; провадження у справі припинено в частині стягнення компенсації за порушення авторського майнового права позивача на шість статей; з відповідача на користь Акціонерного товариства стягнуто 14350 грн. компенсації за порушення авторського права, а також судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог; з Товариства в доход державного бюджету України стягнуто штраф у сумі 1435 грн. У прийнятті названої постанови суд апеляційної інстанції виходив з факту існування рішення суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, оскільки захист порушених відповідачем авторських прав Акціонерного товариства шляхом публікації шести статей, виключне право на використання яких належить позивачеві, був предметом позову в іншій господарській справі.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Акціонерне товариство просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. За твердженням скаржника матеріально-правові вимоги у даній справі та в іншій господарській справі ґрунтуються на різних способах захисту авторських прав, передбачених Законом, в зв’язку з чим висновок апеляційного суду про тотожність спорів у названих справах є хибним.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Причиною подання касаційної скарги з даної справи стало питання щодо можливості застосування декількох передбачених Законом ( 3792-12 ) способів захисту порушених майнових авторських прав.

Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до приписів абзацу другого частини першої статті 52 Закону ( 3792-12 ) при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об’єктів суміжних прав, використанні творів і об’єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав суб’єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право:
а) вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
в) подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
г) подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;
д) вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України ( 92-15 );
е) брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов’язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
є) вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;
ж) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об’єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;
з) вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов’язаних із захистом авторського права та суміжних прав.

Отже, наведена норма, визначаючи способи цивільно-правового захисту авторських прав, не виключає можливості одночасного застосування до порушника зазначених правових засобів оперативного впливу, в тому числі й у різних судових провадженнях.

Оскільки до предмету позову з іншої справи належала вимога щодо публікації в засобах масової інформації даних про допущені Товариством порушення авторського права позивача, у той час коли предметом спору з даної справи є захист виключних майнових прав позивача шляхом стягнення компенсації з відповідача, висновок апеляційного суду про тотожність підстав та предмету позовів у зазначених господарських справах є невірним.

Згідно з частиною другою статті 52 Закону ( 3792-12 ) суд має право постановити рішення чи ухвалу, зокрема, про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Таким чином, висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 102500 грн. компенсації за неправомірну публікацію спірних статей з урахуванням обсягу вчиненого порушення та результатів проведеної експертизи об’єкта інтелектуальної власності з даної справи відповідає нормам матеріального права.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України постанову апеляційного господарського суду з даної справи скасував, а рішення суду першої інстанції залишив без змін.

8. Лише автор твору — фізична особа може бути суб’єктом звернення до суду з позовом про визнання його творцем об’єкта права інтелектуальної власності, тому такі спори відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) непідвідомчі господарському суду.

Суб’єкт підприємницької діяльності — фізична особа Р. (далі — підприємець Р.) звернувся з позовом до суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи М. (далі — підприємець М.) та товариства з обмеженою відповідальністю (далі — Товариство) про визнання його автором фотокартки із зображенням міського парку, опублікованої у рекламно-інформаційній газеті, засновником якої є підприємець М., та стягнення з відповідачів компенсації за порушення авторського права та моральної шкоди.

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено частково: підприємця Р. визнано автором спірної фотокартки із зображенням міського парку та зобов’язано відповідачів публічно визнати назване авторське право позивача; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Названий судовий акт мотивовано авторством позивача на спірну фотокартку, відсутністю порушень прав підприємця Р. під час використання цієї фотокартки у рекламі Товариства, а також недоведеністю позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди.

Постановою апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського суду змінено: з відповідачів на користь позивача стягнуто компенсацію за порушення авторського права; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У прийнятті зазначеної постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що використання відповідачами спірної фотокартки в рекламних цілях є порушенням майнових прав підприємця Р. як суб’єкта авторського права незалежно від наявності знака охорони та відомостей щодо особи автора на цьому творі.

Відповідачі звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просили скасувати постанову апеляційного господарського суду з даної справи та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зокрема, скаржники зазначають про відсутність їх вини у використанні спірної фотокартки як підстави для юридичної відповідальності.

Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування прийнятих по суті справи рішень місцевого та апеляційного господарських судів і припинення провадження в даній справі з урахуванням такого.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано позов до одного з відповідачів як засновника засобу масової інформації — рекламно-інформаційної газети.

Разом з тим, відповідно до статті 21 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» ( 2782-12 ) підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації за дорученням засновника (співзасновників) здійснює редакція або інша установа, що виконує її функції. Редакція діє на підставі свого статуту та реалізує програму друкованого засобу масової інформації, затверджену засновником (співзасновниками). Редакція друкованого засобу масової інформації набуває статусу юридичної особи з дня державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства України. Статтею 23 названого Закону передбачено, що редактор (головний редактор) друкованого засобу масової інформації є керівником редакції, уповноваженим на те засновником (співзасновниками). Редактор (головний редактор) керує діяльністю редакції в межах повноважень, визначених її статутом, представляє редакцію у відносинах із засновником (співзасновниками), видавцем, авторами, державними органами, об’єднаннями громадян і окремими громадянами, а також у суді і третейському суді та несе відповідальність за виконання вимог, що ставляться до діяльності друкованого засобу масової інформації, його редакції відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України. Отже, відповідачем у позові до друкованого засобу масової інформації має бути редактор цього засобу масової інформації або його представник, якщо засновник не є одночасно редактором, проте і в цьому випадку він виступатиме не як засновник, а як представник засобу масової інформації.

З огляду на зазначені приписи Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» ( 2782-12 ) судовим інстанціям слід було дослідити питання щодо залучення належного відповідача у справі, або відмовити у позові до неналежного відповідача.

Крім того, судовими інстанціями у справі встановлено, що автором фотокартки із зображенням міського парку, що увійшла до серії фотокарток, на яку Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України було видано свідоцтво про державну реєстрацію прав автора на твір, є фізична особа.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права» ( 3792-12 ) суб’єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Згідно зі статтею 1 названого Закону ( 3792-12 ) автор — це фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Отже, оскільки право на визнання людини творцем об’єкта права інтелектуальної власності, зокрема фотографічного твору, є особистим немайновим невідчужуваним правом особи, в даному разі лише автор спірного твору, тобто фізична особа, може бути суб’єктом звернення до суду з позовом про визнання авторства.

Відповідно до статті 21 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі — ГПК України) сторонами в судовому процесі — позивачами і відповідачами — можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 ГПК України ( 1798-12 ) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, відповідно до статті 12 ГПК України ( 1798-12 ) спір про визнання авторства господарському суду непідвідомчий; він може вирішуватися у загальному суді.

Згідно із статтею 26 Цивільного процесуального кодексу України ( 435-15 ) при об’єднанні кількох пов’язаних між собою вимог, одні з яких підвідомчі районному (міському), а інші — господарському суду, всі вони підлягають розглядові районним (міським) судом.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, вони пов’язані з вимогою про встановлення авторства, тобто вимоги, яка підвідомча загальному суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України ( 1798-12 ) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів скасував, а провадження в даній справі припинив.

(закінчення)