Постанова вищого господарського суду України від 15 жовтня 2003 року

Вищий господарський суд України розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «А», (далі — ВАТ «А») на рішення господарського суду міста Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду за позовом ВАТ «А» до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, м. Київ (далі — Держдепартамент) та Національного виробничо-аграрного об’єднання «Б» (далі — НВАО «Б») про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг № 00000, виданого НВАО «Б»та за зустрічним позовом НВАО «Б» до Держдепартаменту та ВАТ «А» про визнання недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг № 00001, № 00002 та № 00003, виданих ВАТ «А».

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.06.2003, залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2003, у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено: визнано недійсними свідоцтва на знак для товарів і послуг № 00001, № 00002 та № 00003, виданих ВАТ «А»; зобов’язано Держдепартамент здійснити відповідні публікації в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Зазначені рішення судових інстанцій з посиланням на припис пункту 6 статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» мотивовано тим, що заявка НВАО «Б» на знак зі словесним позначенням «Чорний кіт» має більш ранню дату подання до Відомства порівняно з датами подання ВАТ «А» заявок на знаки зі схожими позначеннями.
У касаційній скарзі від 04.09.2003 ВАТ «А» просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу мотивовано тим, що судові інстанції на порушення вимог статті 41 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) зробили висновок про тотожність позначень знаків, які отримали правову охорону за свідоцтвами № 00001, № 00002 та № 00003, виданими ВАТ «А», та позначення знака, що отримав правову охорону за свідоцтвом на знак № 00000, виданим НВАО «Б».

Перевіривши правильність застосування судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судових інстанцій і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судовими інстанціями у справі встановлено:

НВАО «Б» є власником свідоцтва № 00000 на знак, об’єктом якого є словесне позначення «Чорний кіт», для товарів 16 і 33 класів та послуг 42 класу згідно з Міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації знаків (далі — МКТП) за заявкою від 09.06.1997 № 97060000;

ВАТ «А» є власником свідоцтва № 00001 на знак, об’єктом якого є словесне позначення «Черный кот», для товарів 33 класу МКТП за заявкою від 17.10.1997 № 97100001;
ВАТ «А» є власником свідоцтва № 00002 на знак, об’єктом якого є комбіновані позначення — етикетка та кольоретка вина «Чорний кіт», для товарів 33 класу МКТП за заявкою від 12.02.1998 № 98020002;

ВАТ «А» є власником свідоцтва № 00003 на знак, об’єктом якого є словесне позначення «Чорний кіт», виконане у поєднанні кольорів, для товарів 33 класу та послуг 35 і 42 класів МКТП за заявкою від 28.09.1999 № 99090003;

позивачем за первісним позовом не доведено, що в період з 1967 року по 27.06.2000 року він мав статус юридичної особи.

Причиною спору зі справи стало питання про невідповідність зареєстрованих сторонами спору знаків для товарів і послуг умовам надання правової охорони. Відповідно до пункту 3 Постанови Верховної Ради України від 23.12.1993 № 3771-XII «Про введення в дію Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» при цьому відповідність знаків умовам їх реєстрації визначається згідно з законодавством, що діяло на дату подання заявки.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій з цієї справи ґрунтується на приписі пункту 6 статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» у редакції Закону від 16.06.1999 № 751-XIV, відповідно до якого право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Відомства або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена. За встановленими судами обставинами справи, заявка НВАО «Б» дійсно має більш ранню дату подання до Відомства у порівнянні з датами подання ВАТ «А» заявок на знаки.

У касаційній скарзі ВАТ «А» заперечується правомірність задоволення зустрічного позову НВАО «Б» у даній справі. Мотивом цього заперечення зазначено те, що судові інстанції з порушенням вимог статті 41 ГПК України встановили фактичні дані про тотожність або схожість знаків, власниками яких є сторони у справі, настільки, що їх можна сплутати. Відповідно до частини першої статті 41 ГПК України для роз’яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

У рішеннях місцевого та апеляційного судів з цієї справи не зазначено, що сторони чи якась з сторін спору заперечувала на будь-якій стадії процесу у справі дані про тотожність або схожість логотипів у порівнюваних знаках для товарів і послуг. Отже, ВАТ «А» змінило підставу своїх вимог у цій справі на стадії розгляду касаційної скарги.
Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК України позивач вправі лише до прийняття рішення по справі змінити, зокрема підставу позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу (пункт 5 частини другої статті 54 ГПК України).
З огляду на викладене, та керуючись статтями 22, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постановив:

1. У задоволенні касаційної скарги відкритого акціонерного товариства «А» відмовити.

2. Залишити рішення господарського суду міста Києва від 27.06.2003 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2003 без змін.